Щастя як етична проблема
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Мiнiстерство освiти Украiни
Киiвський iнститут бiзнесу i технологiй
Диiиплiна Етика
Реферат на тему:
Щастя як етична проблема
Киiв 2010 рiк
Протягом усього розвитку свiтовоi етичноi думки проблема щастя посiдала в нiй одне з центральних мiiь. Що таке щастя взагалi? Якими мають бути засади людськоi поведiнки, чим слiд керуватися особистостi, аби забезпечити для себе та iнших глибоке й тривале щастя? цi запитання в рiзних формулюваннях ставили собi Будда й Арiстотель, Епiкур i Спiноза, Микола Рерiх i Бертран Рассел, Григорiй Сковорода...
Отже, що таке щастя? Арiстiпп Кiренський, один з учнiв Сократа, був схильний ототожнювати щастя з насолодою, втiхою (гр. Кесiопе, звiдси гедонiзм ~ назва започаткованого Арiстiппом етичного напряму). Насолода, причому насолода тiльки власна, фiзична, позитивна, минуща, бо iншоi немаСФ, розглядалася давньогрецьким фiлософом як СФдине iстинне благо i справжня мета людського життя.
Втiм, уже першi учнi Арiстiппа, що прагнули втiлити його настанови безпосередньо на практицi, натрапили на прикру для них обставину: виявляСФться, людське життя зовсiм не таке вже зручне поле для гонитви за фiзичними насолодами. Надмiр останнiх морально спустошуСФ людину, породжуСФ в неi вiдразу, виснажуСФ органiзм, кiнець кiнцем обертаСФться на свою протилежнiсть суцiльне й безвихiдне страждання. Але якщо реалiзувати позитивний iдеал щасливого (за арiстiппiвськими уявленнями) життя виявилося справою неможливою, то для послiдовного гедонiста в такiй ситуацii залишався СФдиний вихiд спробувати принаймнi досягти негативного задоволення, тобто вiдсутностi страждань. Це означало: покiнчити з джерелом страждання життям. РЖ ось ми бачимо, як у лавах послiдовникiв Арiстiппа зявляСФться похмура постать Гегесiя (320 280 до н. е.), який створив свою фiлософську репутацiю проповiддю самогубства, через що й дiстав у сучасникiв прiзвисько Вчителя Смертi. Цiкаво, що цю ж по сутi логiку переходу вiд нестримного культу рiзноманiтних насолод тiльки вже не просто фiзичних, а значно бiльш витончених, iнколи навiть рафiновано духовних до жаху перед життям, вiдчаю i самогубства ми стрiчаСФмо через кiлька тисячолiть у героiв С. КСФркегора i Ф.М. ДостоСФвського, зокрема в життСФвому кредо й долi Аркадiя Свiдрiгайлова, одного з центральних персонажiв Злочину i кари.
Перше, що занотовуСФ про нього письменник у своСФму записнику, розмiрковуючи над його вдачею, це непомiрна й ненаситна жадоба насолод... Розмаiття насолоджень i угамовувань... Насолодження психологiчнi. Насолодження порушенням усiх законiв. Насолодження мiстичнi (страхом уночi). Насолодження каяттям, монастирем, страшним постом i молитвою. Насолодження жебрацькi (канюченням милостинi). Насолодження Мадонною Рафаеля. Насолодження крадежем, Насолодження розбоСФм, Насолодження самогубством. Проте, як свiдчить сюжет роману, надто довго насолоджуватися всiм перелiченим навiть Свiдрiгайлов не змiг. Спустошений до останнiх глибин свого СФства, вiн кiнчаСФ з собою.
Враховуючи цей гiркий досвiд гедонiстiв-кiренаiкiв (кiренаiки власна назва школи Арiстiппа, котрий, як памятаСФмо, був Кiренський, тобто родом з пiвнiчно-африканського мiста Кiрени), наступнi фiлософськi спроби побудувати етику щастя ТСрунтувалися на бiльш тривких засадах. Так, уже засновник школи кiнiкiв Антiсфен (близько 450 близько 360 до н. е.; до речi, теж учень Сократа) розрiзнюСФ, а нерiдко й протиставляСФ щастя i насолоду, повязуючи перше з внутрiшньою незалежнiстю людини.
Афiнський фiлософ Епiкур робить наголос на таких рiзновидах людськоi втiхи, якi мають переважно духовний характер, не набридають людинi й не виснажують ii органiзм. Вiдповiдно iз задоволень i насолод Епiкур i епiкурейцi визнають лише тi, що ведуть до щастя блаженного, позбавленого тiлесних страждань i душевного неспокою внутрiшнього стану людини. При цьй активнi (радiсть та веселощi).
Епiкурiвська етика високо пiдносить значення фiлософського пiзнання, дружби чинникiв здоровя душi, якi допомагають людинi здолати страх перед богами, необхiднiстю i смертю, навiюють спокiй, сповнюють серце тривкою радiстю. Не випадково, що хоча по сутi фiлософiя Епiкура ще залишаСФться у фарватерi гедонiстичних традицiй, в iсторiю фiлософсько-етичноi думки Епiкур увiйшов передусiм як найпослiдовнiший виразник бiльш широкого напряму евдемонiзму, для якого саме щастя постаСФ вищим принципом i метою людськоi моральностi. За бiльш нiж двi тисячi рокiв, що минули з часiв Епiкура, було висловлено безлiч поглядiв на природу людського щастя.
Пiдсумовуючи iхнi основнi типи, сучасний польський фiлософ ". Татаркевич (1886 1980) вказуСФ на чотири визначальнi пiдходи, вiдповiдно до яких щастя постаСФ, по-перше, як щось цiлком обСФктивне щаслива доля, успiх у якiйсь справi, життСФвий талан тощо (украiнською мовою в цих випадках так i кажуть: комусь щастить), по-друге, як суто внутрiшнiй, психологiчний стан iнтенсивноi радостi, захвату, блаженства, по-третСФ у загальнофiлософському своСФму аспектi щастя найчастiше осмислюСФться як володiння вищими благами життя (власне це й означаСФ термiн евдемонiя) й, нарештi, по-четвер?/p>