Щастя як етична проблема
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
щасливою людину невдоволену, яка страждаСФ вiд вiдсутностi найпотрiбнiшого iй як у фiзичному, так i в духовному сенсi. Блюзнiрством було б недооцiнювати вагомiсть цього чинника, нестача якого сьогоднi обумовлюСФ нещасливий стан мiльйонiв наших спiввiтчизникiв. Разом з тим навiть цiлковите задоволення наявних потреб саме по собi ще не робить людину щасливою, адже не хлiбом СФдиним вона живе, i це стосуСФться хлiба не тiльки фiзичного, а й духовного;
б) свiдомiсть осмисленостi власного буття. Так само людина не може бути щасливою, якщо вона усвiдомлюСФ внутрiшню безглуздiсть, безцiльнiсть свого iснування, впевнюСФться, що вона прожила марно (А. Платонов). Необхiдний компонент щасливого стану душi вiдчуття недаремностi власного життя, наявностi в ньому загального смислу, мети, яка його органiзуСФ. Така смислова заповненiсть iснування може бути повязана з релiгiйнiстю людини, з ii вiдданiстю своiй професiйнiй або громадськiй дiяльностi, своСФму народовi або ж сiмi, з дружбою, палким коханням, спiвчуттям тощо. При цьому зовсiм не обовязково, щоб особистiсть ясно усвiдомлювала, в чому саме, вiд сих до тих, полягаСФ конкретний сенс ii iснування, як ми могли переконатися з попередньоi лекцii, це власне й неможливо. Адже, як сказав про смисл людського життя М. Бубер, вiн хоче бути не витлумаченим нами це понад нашi сили, вiн хоче, щоб ми здiйснили його.
Цiлiсна свiдомiсть наявностi такого смислу та його поступовоi реалiзацii впродовж нашого життя з усiма його радощами i стражданнями, ось те найбiльше, чого вимагаСФ в даному вiдношеннi людське щастя; в) цiлiснiсть буття. Якщо щастя, як ми бачили, за самим своiм визначенням СФ певним задоволенням вiд життя загалом, цiлком очевидно, що людина не може бути щасливою, поки ii iснування залишаСФться роздрiбненим, розпорошеним на тi чи iншi частковi функцii, поки, виконуючи iх, вона сама постаСФ як частковий iндивiд (К. Маркс). В основi такого роздрiбнення людськоi цiлiсностi можуть лежати як обСФктивнi соцiальнi суперечностi (до речi, глибоко дослiдженi марксизмом), так i недолiки власне для людськоi особистостi, ii нездатнiсть зiбрати себе докупи. Так чи iнакше, можна твердити, що подiбний розпорошений стан душi протилежний людському щастю. Сказане не означаСФ, нiби цiлiснiсть завжди СФ чимось найкращим з моральноi точки зору. Нерiдко саме не цiлiсть, розiрванiсть особистостi робить ii особливо чутливою до людських страждань навкруги, сприяСФ ii творчiй активностi. За висловом Генрiха Гейне, коли свiт розколюСФться, трiщина проходить через серце поета... Однак i саме щастя теж не абсолютний критерiй у галузi моралi, СФ речi iстотно вищi за нього. Проте оскiльки йдеться саме про досягнення щастя, слiд ураховувати, що за своСФю суттю воно СФ атрибутом цiлiсноi людини. РЖснуСФ давнСФ правило, яке даСФ змогу певною мiрою узгодити прагнення до цiлiсностi зi складнiстю й суперечливiстю людського буття. Правило таке: намагатися бути самим собою в кожнiй одиничнiй ситуацii свого iснування. Це правило варто мати на увазi, якщо хочемо бути щасливими в нинiшньому свiтi; г) повнота буття. Все ж i цiлiсностi життя самоi по собi (разом iз вдоволенням потреб та осмисленiстю) ще не досить для того, щоб говорити про щастя. Хтось може цiлiсно реалiзувати смисл власного iснування в певнiй вузькiй сферi скажiмо, з головою зануритися у виробничi проблеми, в наукову або художню дiяльнiсть i забути про все iнше на свiтi. Така людина здатна переживати моменти високого захвату, зазнавати незрiвнянних радощiв цiлковитоi самореалiзацii, але чи буде при цьому вона щасливою? Принаймнi досвiд учить спiввiдносити уявлення про щастя з усiСФю повно тою сутнiсних вимiрiв людського життя. У цьому звязку iстотне значення мають i робота, i суспiльне визнання, i родиннi стосунки, i здоровя, i, скажiмо, можливiсть подорожувати, займатися спортом, хобi тощо. Надзвичайно важливi чинники щастя кохання, дiти. Людину, обдiлену в цьому вiдношеннi, завжди СФ привiд пожалiти, хоч якою б щасливою вона почувалася час вiд часу у вузькiй сферi докладання своiх сил; д) гармонiя з собою i з навколишнiм свiтом. "асне, саме цiй умовi щастя надавав вирiшального значення вiдомий украiнський письменник i мислитель Володимир Винниченко (1880 1951) у своiй концепцii конформизму.
Як зазначаСФ В. Винниченко, говорячи про основнi цiнностi людського буття, багатство, сила, здоровя, кохання, розум i так далi самi по собi нi кожна окремо, нi навiть усi разом, коли вони не погодженi з собою, щастя не дають. Тiльки дiйова рiвновага цих цiнностей та погодженiсть iх мiме собою та з силами назовнi нас даСФ той стан, який ми можемо з цiлковитим правом назвати щастям. РЖ з iншого боку: розлад цих сил мiж собою всерединi нас, або з силами, що поза нами, неодмiнно даСФ те, що ми звемо нещастям. СправжнСФ, глибоке щастя неодмiнно передбачаСФ як взаСФмоузгодженiсть основних сил людськоi душi мiж собою, так i злагоду з ближнiми, гармонiю з довкiллям, доброзичливу уважнiсть до того, що нас оточуСФ: вiд високого й значного аж до найменших дрiбниць життя.
Японський письменник Акутагава Рюноске якось сказав: Щоб зробити життя щасливим, треба любити повсякденнi дрiбницi. Чим глибше ми вникаСФмо в приховане буття таких дрiбниць i не-дрiбниць, чим бiльше вчимося розрiзняти iх аромат, iх неповторнiсть, iх мову, тим бiльшу розраду здатнi вони нам принести, коли потреба в цьому стане для нас нагальною. Вже згаданий нами римський фiлософ Сенека говорив, що найщасливiший той, кому