Шизофренiя
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
1. Шизофренiя
Шизофренiя - процесуальне психiчне захворювання ендогенноi природи. Поняття процесу маСФ на увазi послiдовну змiну хворобливих станiв, що закономiрно випливають один за одним на стадii розвитку хвороби.
Шизофренiя вiдноситься до частих психiчних захворювань. Щорiчно у свiтi шизофренiСФю занедужують близько 10 чол. на 100 000 населення. Серед хворих, що страждають психозами, частка ii становить 70 %. Серед всiх хворих, що одержують лiкування в психiатричних лiкарнях, частка шизофренii становить 40-50 %, а серед тих хто отримуСФ амбулаторне лiкування в психоневрологiчних диспансерах - близько 40 %. Проблема шизофренii - це проблема лiжок у психiатричних лiкарнях, високого вiдсотка непрацездатних осiб, що страждають психiчними захворюваннями, i осiб, якi роблять суспiльно небезпечнi дii у звязку з розладом психiчноi дiяльностi.
Пiдвищений ризик захворювання шизофренiСФю буваСФ в юнацькому й молодому працездатному вiцi, приблизно однаковий у чоловiкiв i жiнок. Найчастiше захворювання починаСФться у вiцi 20-29 рокiв. Бiльше половини всiх хворих повторно госпiталiзуються в психiатричнi лiкарнi, i середня тривалiсть госпiталiзацii становить вiд 2 до 3 мес.; у мiру зростання тривалостi хвороби вона збiльшуСФться. Частка iнвалiдiв серед хворих шизофренiСФю становить близько 28 %, з них бiльше 80 % становлять iнвалiди 1II груп; у мiру збiльшення тривалостi захворювання вiдсоток iнвалiдiв також зростаСФ. Смертнiсть хворих шизофренiСФю в пiвтора разу вище, нiж серед усього населення. Число чоловiкiв, що нiколи не складалися в шлюбi, бiльше також у пiвтора разу, розведених чоловiкiв - в 4,6 рази, частка незамiжнiх жiнок бiльше в 2,8 рази, а частка жiнок, що не народили жодного дитини - в 3 рази, чим у населеннi. Все це визначаСФ велике соцiальне, економiчне й медичне значення шизофренii.
Границi шизофренii визначаються недостатньо чiтко, внаслiдок чого серед психiатрiв рiзних шкiл i напрямкiв немаСФ СФдностi в дiагностицi цього захворювання. Однак, як показали багатонацiональнi дослiдження, проведенi за участю ВРЖЗ, за допомогою статистичного аналiзу можна видiлити групу симптомiв, сполучення яких дозволяСФ вiдмежувати форми захворювання, при яких шизофренiя бiльшiстю психiатрiв дiагностуСФться однозначно. Це дозволяСФ вважати, що однакова дiагностика шизофренii маСФ конвенцiональний (умовний) характер.
До найбiльш загальних симптомiв шизофренii, у сукупностi що дозволяСФ дiагностувати це захворювання, ставляться: а) порушення iнсайту - здатностi схоплювати цiлiсний образ предметiв навколишнього свiту й свого власного Я, критично оцiнювати свою соцiальну роль (поняття iнсайту близько до поняття самосвiдомостi); б) аутизм - несвiдоме вiдсторонення вiд реального зовнiшнього миру, перевага йому миру власних, вiдiрваних вiд реальностi думок i фантазiй; в) вгасання емоцiйних реакцiй, емоцiйна холоднiсть, нездатнiсть до сприйняття духовного миру iншоi людини; г) галюцинацii й псевдогалюцинацii - переважно слуховi, вербальнi; д) марення - переважно маячнi iдеi вiдносини, переслiдування, особливого значення, фiзичного й психiчного впливу з почуттям оволодiння.
Крiм цих найбiльш загальних симптомiв у дiагностицi шизофренii враховуються такi ii прояви, як установлюванi за допомогою методу незвичайнiсть, чуднiсть, примхливiсть психiчних переживань хворих, порушення СФдностi психiчних процесiв; манiрнiсть поводження. Зазначенi феномени безсумнiвно мають велике значення для розпiзнавання клiнiчноi картини шизофренii, тому що вони створюють цiлiсний образ хворого, що страждаСФ цим захворюванням. На жаль, вони iз працею пiддаються обСФктивному опису й розпiзнаванню.
Варто також ураховувати деякi критерii шизофренii, якi були зазначенi швейцарським психiатром Манфредом Блейлером (18571964): а) шизофренiя - це обовязково психоз, хоча симптоми бувають представленi не у всiх стадiях захворювання; б) до шизофренii не ставляться психози зi зниженням памятi й iнтелекту, з порушеннями свiдомостi, i психози, що виникають у прямому звязку iз соматичними розладами, черепно-мозковими травмами, якi зникають разом з усуненням фiзичних порушень; в) характерно своСФрiдне сполучення в рамках однiСФi особистостi глибоких порушень iз вiдносно неушкодженими психiчними процесами, г) наявнiсть у хворого внутрiшнього вiдчуття, що його психiчнi процеси й особистiсть перебувають пiд незвичайним контролем ззовнi, д) для виникнення шизофренii обовязково своСФрiдний психологiчний нахил, що частково визначаСФться генетичними факторами.
Ендогенна природа шизофренii встановлена з достатньою вiрогiднiстю. Однак конкретнi патогенетичнi ii механiзми вивченi далеко не повнiстю й залишають мiiе для рiзних гiпотез.
Найбiльш достовiрноi представляСФться спадкоСФмна теорiя шизофренii. У цей час залишенi спроби встановити вiдповiднiсть типу спадкування шизофренii простим законам розподiлу ознак. ПередбачаСФться мультiфакторне (полiгенне) спадкування цього захворювання, при якому вплив кожного гена може бути дуже слабким, але iхня сукупна дiя обумовлюСФ значну виразнiсть ознаки, у цьому випадку - психiчного розладу. Це забезпечуСФ iснування клiнiчних форм, що утворять безперервний ряд - вiд схованих субклiнiчних до рiзко виражених клiнiчних проявiв. Схильнiсть хвороби визначаСФться спiльною дiСФю генетичних факторiв.
Численними дослiдженнями показано, що сiмейнi випадки захворювання шизофренiСФю зустрiчаються в невеликому вiдсотку, але в родинах хворих вiдбува?/p>