Шизофренiя
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?ться нагромадження осiб з легкими проявами захворювання, найчастiше аномалiй характеру по шизоiдному типу. ПiдвищуСФться також ризик захворювання шизофренiСФю: якщо в популяцiях СФвропейських краiн вiн становить у середньому близько 0,5 %, те для осiб, що складаються в першому ступенi спорiднення iз хворими шизофренiСФю (братiв i сестер, батькiв i дiтей), вiн пiдвищуСФться до 10-15 %. Конкордантнiсть для близнюкiв по шизофренii, за даними рiзних авторiв, становить приблизно вiд 40 до 60 %. Цi данi показують, що хоча спадкоСФмний фактор вiдiграСФ бiльшу роль у походженнi шизофренii, вiн не вичерпуСФ ii етiологii. Необхiдно враховувати внесок факторiв зовнiшнього середовища, серед яких видiляються несприятливi умови ембрiонального розвитку, родовi й постнатальнi травми, iнфекцiйнi захворювання, психогенii. Установлено, що виявлення (манiфестацiя) шизофренii приблизно в третинi випадкiв вiдбуваСФться в безпосередньому звязку iз зазначеними зовнiшнiми умовами.
При морфологiчному дослiдженнi головного мозку хворих шизофренiСФю за допомогою патологоанатомiчних методiв нерiдко виявляСФться бiльш-менш виражене розширення мозкових желудочкiв. При гiстологiчному дослiдженнi виявляють дистрофiчнi змiни нейронiв, переважно в III й V шарах кори, iх атрофiю, перевантаженiсть липофуiiном; реактивнiсть буваСФ знижена. Знайдено змiни в бiчних придатках вiдросткiв нервових клiток (шипиках), що забезпечують межнейрональнi звязку. Однак всi встановленi морфологiчнi змiни в головному мозку при шизофренii вiдрiзняються строкатiстю й мiнливiстю, у звязку iз чим посмертний дiагноз цього захворювання практично неможливий. ЗалишаСФться неясним, чи виникають зазначенi змiни у звязку iз шизофренiчним процесом або вони iснують споконвiчно в якостi обумовленоi ознаки нахилу до захворювання шизофренiСФю.
РЖснуСФ безлiч теорiй, що намагаються пояснити змiни в нервовiй системi хворих впливом гiпотетичного токсичного фактора, що втримуСФться в сироватцi кровi й у лiкворi; патологiчних процесiв. У багатьох випадках вдавалося показати участь цих факторiв в патологiчному процесi в органiзмi хворих шизофренiСФю, але iхня роль як основна причина, що приводить до психiчного захворювання, залишаСФться непiдтвердженоi.
ЗберiгаСФ значення гiпотеза РЖ. П. Павлова, вiдповiдно до якоi шизофренiя маСФ у своiй основi хронiчний гiпнотичний стан бiльших пiвкуль головного мозку. Пiд впливом якихось факторiв, що ушкоджують, нервовi клiтки в бiльших пiвкулях приходять у стан захисного гальмування, що охороняСФ iх вiд загибелi. Гальмування кори може по механiзму позитивноi iндукцii приводити до патологiчного порушення пiдкiркових утворень мозку.
2. Шизофренiя з початком захворювання в дитячому й пiдлiтковому вiцi
Манiфестацiя шизофренii у вiцi до 10 рокiв зустрiчаСФться досить рiдко й становить менш 2 % випадкiв цього захворювання. Трохи частiше воно починаСФться у вiцi 1014 рокiв (близько 10 % всiх випадкiв хвороби). Раннi форми шизофренii в хлопчикiв зустрiчаються в 3,5 рази частiше, нiж у дiвчинок.
Основнi симптоми шизофренii в дiтей i пiдлiткiв тi ж, що й у дорослих. Але проявляються вони по-iншому, залежно вiд вiку: чим менше вiк дитини, тим менш у клiнiчнiй картинi психозу представленi продуктивнi симптоми (навязливi, маревнi, афективнi) i тим бiльше переважають негативнi розлади типу емоцiйноi холодностi, аутизму, парадоксальностi й безглуздостi поводження. Особливiстю дитячоi шизофренii СФ й те, що хвороба накладаСФ вiдбиток на весь психiчний розвиток дитини, приводячи до його перекручування й затримки. Клiнiчнi прояви психозу бувають надзвичайно рiзноманiтнi, але порiвняно рiдко дають пiдставу для чiткоi iхньоi класифiкацii.
У вiцi вiд 2 до 5 рокiв хвороба проявляСФться у виглядi дитячого аутизму (синдром Каннера ). Вiн складаСФться головним чином у вiдсутностi реакцii на емоцii iнших людей i невiдповiдностi поводження ситуацii. Дiти виглядають усунутими, живучими "самi по собi". Вони немов би не зауважують iнших людей - дорослих й однолiткiв, майже не реагують на пещення батькiв й iхнiй строгий тон, самi нi до кого не милуються. Спонтанне поводження хворих одноманiтно. Вони можуть годинниками робити стереотипнi дii, що зовнi нагадують гру, але позбавленi зрозумiлого iгрового задуму. Самi вони не задають питань навколишньоi, а на питання, що задають iм, вiдповiдають мимохiть, з байдужним видом, односкладово й часто невлад. Найчастiше вони розмовляють "самi iз собою", причому мова iх буваСФ дивноi, не завжди зрозумiлоi, у нiй використаються незвичайними, придуманими самими хворими слова (неологiзми).
При порiвняно доброякiсному перебiгу хвороби в дiтей зберiгаються в тiм або iншому ступенi пiзнавальнi iнтереси й допитливiсть, спрямованi на читання книг, що часто не вiдповiдають дитячому вiку. Засвоюючи складнi поняття, дiти при цьому можуть залишатися необiзнаними в елементарних практичних справах, не вмiють себе обслуговувати. Це стаСФ особливо помiтним, коли дитина йде в школу. Тут у нього проявляються зниження iнiцiативи, вiдсутнiсть зацiкавленостi в шкiльних заняттях, труднощах у засвоСФннi правил поведiнки школяра, патологiчна замкнутiсть, чудакуватiсть i парадоксальнiсть поводження. РЖншi дiти його кривдять, глузують iз нього, вiдривають його вiд свого колективу. Все це приводить до вiдставання вiд iнших дiтей у навчаннi й нерiвномiрностi розвитку iнтелекту; засвоюючи складнi поняття iз книг, користуючись у розмовi "дорослими" словами й