Цивiльне i шлюбно-сiмейне право за тАЬРуською ПравдоютАЭ
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
и.
Однак труднощi визначення статусу смерда на цьому не кiнчаються. Смерд по iнших джерелах виступаСФ як селянин, що володiСФ будинком, майном, конем. За крадiжку його коня закон установлюСФ штраф 2 гривнi. За борошно смерда встановлюСФться штраф у 3 гривнi. Руська Правда нiде конкретно не вказуСФ на обмеження правоздатностi смердiв, СФ вказiвки на те, що вони виплачують штрафи (продаж), характернi для вiльних громадян.
Руська Правда завжди вказуСФ при необхiдностi на приналежнiсть до конкретноi соцiальноi групи (дружинник, холоп i т.д.). У масi статей про вiльних людей, саме вiльнi i маються на увазi, про смердiв мова заходить лише там, де iх статус необхiдно спецiально видiлити.
У давньоруському суспiльствi величезне значення мала власнiсть. Вiдношення до особистостi визначалося в першу чергу саме наявнiстю власностi. Людина, позбавлена власностi або яка промотала ii, могла забезпечити майновi зв'язки з iншими особами СФдиним, що у неi залишилося, власною особистiстю.
Важливим джерелом права в Древнiй Русi були Князiвськi Церковнi Статути. До нас дiйшли в цiлостi два Статути. Статут Володимира Святославовича й Устав Ярослава Мудрого.
Статут Ярослава присвячувався головним чином сiмейно-шлюбним вiдносинам, злочинам проти родини i моральностi. Зустрiчалися покарання за цi дiяння як би двоiстi i вiд князя i вiд СФпископа. Майже всi покарання майнового характеру. Тiльки в одному випадку передбачалася страта - ст. 13 Статуту. У цiй статтi установлювалася вiдповiдальнiсть чоловiка за двоСФженство. Установлювалося покарання у 40 гривень на користь СФпископа, а незаконна дружина (як правило молода) мiстилася в монастир. Якщо ж чоловiк заподiював зло своiй законнiй дружинi (наприклад, уб'СФ розсерджений на те, що його розлучали з бiльш молодою), то в цьому випадку, можливо, було застосування страти.
У Статут Ярослава зустрiчаються статтi, що носять яскраво виражений класовий характер. За зТСвалтування й образу жiнки встановлювався штраф, розмiр якого залежав вiд положення потерпiлоi. Якщо потерпiла була дружиною або ж дочкою боярина, то найбiльша сума. Якщо малого боярина, то менше, якщо простоi людини, то ще менше.
Передовсiм Киiвська Русь була розвиненою правовою державою (Ще в Лiтописi времяних лiт зазначаСФться, що племена, якi СФ нашими предками жили на землi роду свого... за законами батькiв своiх..): кодекс законiв Руська правда Ярослава Мудрого став як синтезом попереднього тривалого державно-полiтичного й суспiльно-економiчного розвитку, так i основою державного життя Великого князiвства Литовського та пiзнiших формацiй i в Украiнi , i в сумiжних державах.
Причина в характерi й змiстi правового кодексу: вiн складений на основi багатовiкового звичаСФвого права народу, але частина законiв було конституйована (вироблена Володимиром i Ярославом); Руська правда чiтко й принципово регулювала правовi норми стосункiв мiж членами сiмi (батьками i дiтьми, чоловiками i дружинами), роду, племенi, суспiльства, мiж русичами (в Правдi русинами громадянами пiвденноi Русi) й iноземцями, мiж державцями i пiдлеглими, до того ж у всiх сферах життя людей. Пiзнiше, за Володимира Мономаха, до Руськоi Правди було внесено чимало поправок, але це свiдчило про те, що правознавча культура в Киiвськiй Русi постiйно розвивалася, чутливо реагуючи i на змiни в буттi та свiдомостi народу, i на розвиток зарубiжного правознавства.
В Руськiй Правдi виявилася демократична суть ментальностi праукраiнського етносу: прагнення до поСФднання волi народу (вiче), законоустремлiнь боярськоi думи та виконавчоi волi князiв; це також документ, що фiксуСФ i традицiйну колективнiсть прав та вiдповiдальностi (Аще будить русин (представник Пiвденноi Русi), любогридин (князiвський дружинник), любокупчина, любоябетник (княжий службовець), любомечник (дружинник), ише iзгой (вiдпущений раб), любословенин (представник Новгородщини), то (в разi провини, заподiяноi шкоди) 40 гривен воложите за нь), i соцiальну та iндивiдуальну диференцiацiю в суспiльствi. Ще Руською Правдою передбачався захист прав окремоi людини, а водночас i держави. Це було гарантом всезагальноi благодатi. Руська Правда регламентувала права i обовязки всiх без винятку соцiальних верств i в усiх сферах життя: державнiй, родинно-побутовiй, виробничiй, конфесiйнiй.
Зауважимо: гени такого правового статусу формувалися тисячолiттями, що добре вiдмiнено автором Велесовоi книги. СвоСФ Право русичi узгоджували з волею Богiв, а тому й мислили глибоко, гуманiстично, патрiотично, волелюбне, з позицiй найвищоi етики (честi, гiдностi, самосвiдомостi обовязку), i в цьому сенсi унiверсально. Унiверсально i в тому, що волю кожного, усього племенi, iнтереси держави вiдстоювали вiче, бояри, князi, якi дiяли однодумно та в злагодi i з нормами багатовiкових звичаiв, i новочасних законiв.
...Давно були на Русi хазари, зараз варяги;
Ми ж Русичi...
Про державу можна казати, що вона демократична, якщо права та свободи громадян закрiпленi правовим шляхом в нормативному актi. Таким актом повинна бути конституцiя. РЖ ось якраз перша конституцiя в РДвропi зявляСФться якраз в Украiнi, на основi одного з найперший демократичних режимiв Запорiзькоi Сiчi. Це конституцiя Пилипа Орлика. Ця конституцiя була значним витком вгору украiнськоi правовоi культури. В нiй зявляються норми конституцiйного або державного права. Тут передбачалося встановлення ?/p>