Цивiльне i шлюбно-сiмейне право за тАЬРуською ПравдоютАЭ
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
га i до держави. РЖншими словами, кожен стан мав свiй юридичний статус. Було б великим спрощенням розглядати феодальне суспiльство з погляду визискувачiв i визискуваних. Стан феодалiв, складаючи бойову силу князiвських дружин, незважаючи на усi своi матерiальнi вигоди, мiг втратити життя - саме коштовне - простiше й iмовiрнiше, нiж бiдний стан селян.Феодальне суспiльство було релiгiйно-статичним, не схильним до рiзкоi еволюцii. Прагнучи закрiпити цю статичнiсть, держава консервувала вiдносини зi станами в законодавчому порядку.Не склавшись у глобальну систему виробництва, рабство Русi одержало поширення як суспiльний уклад. Джерелом рабства був насамперед полон, народження вiд рабинi. У рабство попадали за тяжкi карнi злочини (розгарбування), залежний закуп обертався в раба у випадку утечi вiд хазяiна i крадiжки, у рабство обертався злiсний банкрут (ст. ст. 56, 64, 55 Великоi Правди). Стаття 110 Великоi Правди встановлюСФ ще три випадки холопства: одруження на рабi без договору, надходження в служiння ключником-тiуном без договору про волю, самопродаж у рабство хоча б за наготу.
У першому тисячорiччi н.е. рабство у слов'ян, за повiдомленнями римських авторiв, носило патрiархальний характер, полонених рабiв вiдпускали за викуп або уключали до складу племенi; Самi жорсткi форми притаманнi рабству на раннiх етапах державностi, в РЖХ-Х ст. раби у слов'ян СФ предметом продажу i збагачення. У договорах з ВiзантiСФю (Х ст.) фiгуруСФ спецiальна челядина цiна. У XI в. у руському правi вже дiСФ принцип, вiдповiдно до якого раб не може бути суб'СФктом правовiдносин, вступати в договори. Руська Правда вважала холопiв власнiстю пана, самi вони не мали власностi. За карнi злочини холопiв i нанесений ними майновий збиток вiдповiдальнiсть по його вiдшкодуванню несли хазяiни. За убивство холопа покладалося вiдшкодування збитку в 5-6 гривень (як за знищення речi). Хазяiн холопа за його убивство не залучався до вiдповiдальностi - за подiбнi випадки призначалося церковне покаяння.
У руськiй Правдi вiдбилися процеси, аналогiчнi римському праву, де раб надiлявся особливим майном (пекулiСФм), iз правом розпоряджатися ним у господарських цiлях на користь пана. У Статутi про холопiв (ст. ст. 117, 119 Великоi Правди) говориться про ведення торгових операцiй холопами з доручення хазяiв.
Клас феодалiв формувався поступово. У нього входили князi, бояри, дружина, мiiева знать, посадники, тiуни i т.д. Феодали здiйснювали цивiльне управлiння i вiдповiдали за професiйну вiйськову органiзацiю. Вони були взаСФмно зв'язанi системою васалiтету, що регулюСФ права й обов'язки один перед одним i перед державою. Для забезпечення функцiй управлiння населення платило данину i судовi штрафи. Матерiальнi потреби вiйськовоi органiзацii забезпечувалися земельною власнiстю. Васальнi i земельнi вiдносини феодалiв, iхнiй зв'язок з великим князем регулювалися, швидше за все, спецiальними договорами. У Руськiй Правдi розкритi лише деякi аспекти правового статусу цього стану. Вона встановлюСФ подвiйну виру (штраф за убивство) у 80 гривень за убивство князiвських слуг, конюхiв, огнiщан. Але про самих бояр i дружинникiв кодекс мовчить. РЖмовiрно, за зазiхання на них застосовувалася страта. У лiтописах неодноразово описуСФться застосування страти пiд час народних хвилювань.
Наступна група статей Руськоi Правди захищаСФ власнiсть. УстановлюСФться штраф у 12 гривень за порушення земельноi межi. Деякi дослiдники вважають, що висока ставка штрафу вказуСФ на приналежнiсть власностi феодалу. Такий же штраф випливаСФ за руйнування бджоляникiв, боярських угiдь, за крадiжку ловчих соколiв i яструбiв. Вищi штрафи в 12 гривень установлюються за побоi, вибитi зуби, ушкоджену бороду, - видимо, корпоративне розумiння честi найчастiше приводило до фiзичних зiткнень.
У феодальному прошарку ранiше, усього вiдбулося скасування обмежень на жiноче спадкування. У церковних статутах за насильства над боярськими дружинами i дочками установлюються високi штрафи - вiд 1 до 5 гривень золота, за iнших - до 5 гривень срiбла.
Обов'язки селянського населення стосовно держави виражалися в сплатi податкiв у формi данини й оброкiв i участi в збройному захистi у випадку воСФнних дiй. На селян поширювалися державна юрисдикцiя i князiвський суд.
У науцi iснуСФ ряд думок про смердiв, iх вважають вiльними селянами, феодально-залежними, особами рабського стану, крiпаками i навiть категорiСФю, подiбною з дрiбним лицарством. Але основна полемiка ведеться по лiнii: вiльнi залежнi (раби). Важливе мiiе в обТСрунтуваннi думок мають двi статтi Росiйськоi Правди.
Стаття 26 Короткоi Правди, що встановлюСФ штраф за убивство рабiв, в одному прочитаннi говорить: Ав смердi й у холопi 5 гривень (Академiчний список). В Археографiчному списку читаСФмо: А в смердi в холопi 5 гривень. У першому прочитаннi виходить, що у випадку убивства смерда i холопа виплачуСФться однаковий штраф. З другого списку випливаСФ, що смерд маСФ холопа, якого убивають. Розв'язати ситуацiю неможливо.
Стаття 90 Великоi Правди говорить: Якщо смерд умре, та спадщина князю; якщо будуть дочки у нього, то дати iм приданетАж Деякi дослiдники трактують ii атом у значеннi, що пiсля смертi смерда його майно переходило цiлком до князя i вiн людина мертвоi руки, тобто не здатний передавати спадщину. Але подальшi статтi роз'ясняють ситуацiю - мова йде лише про тих смердiв, що вмерли, не маючи синiв, а вiдсторонення жiнок вiд спадщини властиво на визначеному етапi всiм народам РДвроп