Царювання та політика Павла І
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
о I захоплювався лицарською метою відновлення вражених тронів. А на ділі звільнена від французів Італія була поневолена Австрією, а острів Мальта захоплений Англією. Підступництво союзників, у руках яких він був тільки знаряддям, глибоко розчарувало імператора. А відновлення у Франції сильної влади в особі першого консула Бонапарта давало привід для зміни курсу російської зовнішньої політики.
Знесилена Франція найбільше мала потребу мирі у спокої. Розуміючи це, Бонапарт із властивою йому енергією приймається за пошуки миру. Уже 25 грудня перший консул направляє послання Англії й Австрії з пропозицією почати мирні переговори. Це ще більше піднімає його авторитет, а відмовлення союзників від мирних пропозицій викликає хвилю обурення і патріотизму. Народ горить бажанням покарати ворогів миру, і Бонапарт починає підготовку до війни.
Висловлене в січні побажання зблизитися з Францією зависло в повітрі ще сильні були ідеї і традиції співробітництва тільки з законною династією, та й впливові суспільні кола на чолі з віце-канцлером Н. П. Паніним, найколоритнішою фігурою того часу, чимало сприяли цьому.
Швидкий розгром Австрії і встановлення порядку і законності в самій Франції сприяють зміні позиції Павла. Він робить справи, і з ним можна мати справу[13,305], говорить він про Бонапарта.
Після тривалих коливань, пише Манфред, Павло приходить до висновку, що державні стратегічні інтереси Росії повинні бути поставлені вище відвернених принципів легітимізму. [13,308] Дві великі держави починають шукати шляху до зближення, що швидко приводить до союзу.
Бонапарт усіляко квапить міністра закордонних справ Талейрана в пошуках шляхів, що ведуть до зближення з Росією. Треба робити Павлові знаки уваги і треба, щоб він знав, що ми хочемо вступити з ним у переговори, пише він Талейрану. Дотепер ще не розглядалася можливість почати прямі переговори з Росією, відповідає той. І 7 липня 1800 року в далекий Петербург іде послання, написане двома найрозумнішими дипломатами Європи. Воно адресовано Н. П. Паніну найбільш непримиренному ворогу республіканської Франції. У Парижі добре знають про це і сподіваються, що подібний крок стане свідченням неупередженості і строгої коректності кореспондентів. [7,256]
18 грудня 1800 року Павло I звертається з прямим посланням до Бонапарта. Пан Перший Консул. Ті, кому Бог вручив владу керувати народами, повинні думати і піклуватися про їхнє благо так починалося це послання. Сам факт звертання до Бонапарта як глави держави і форма звертання були сенсаційними. Вони означали визнання де-факто і значною мірою і де-юре влади того, хто ще вчора був затаврований як узурпатор. Те було повне попрання принципів легітимізму. Більш того, в умови формально неприпиненої війни пряме листування двох глав держав означало фактичне встановлення мирних відносин між обома державами. У першому листі Павла містилася та славнозвісна фраза, що згодом так часто повторювалася: Я не говорю і не хочу сперечатися ні про права людини, ні про принципи будь-яких урядів, встановлених у кожній країні. Постараємося повернути світу спокій і тишу, яких він так потребує. [7,272]
Зближення між двома великими державами йшло прискореними темпами. У Європі виникає нова політична ситуація: Росію і Францію зближають не тільки відсутність реальних протиріч і спільність інтересів у широкому розумінні, але і конкретні практичні задачі стосовно загального супротивника Англії.
Зненацька і швидко в Європі усе перемінилося: учора ще самотня Франція і Росія встали тепер на чолі могутньої коаліції європейських держав, спрямованої проти Англії, яка опинилася в повній ізоляції. У боротьбі з нею поєднуються Франція, Росія; Швеція, Пруссія, Данія, Голландія, Італія й Іспанія.
Підписаний 46 грудня 1800 року союзний договір між Росією, Пруссією, Швецією і Данією фактично означав оголошення війни Англії. Англійський уряд віддає наказ захоплювати приналежні країнам коаліції судна. У відповідь Данія займає Гамбург, а Пруссія Ганновер. В Англію забороняється всякий експорт, багато портів у Європі для неї закриті. Нестача хліба загрожує їй голодом.
У майбутньому поході в Європу пропонується: фон Палену знаходитися з армією в Брест-Литовску, М. І. Кутузову у Володимир-Волинському, Салтикову у Вітебську. 31 грудня виходить розпорядження про заходи для захисту Соловецьких островів. Варварське бомбардування англійцями мирного Копенгагена викликало хвилю обурення в Європі й у Росії.
12 січня 1801 року отаман війська Донського Орлов одержує наказ через Бухарію і Хіву виступити на ріку Індус[7,275]. 30 тисяч козаків з артилерією перетинають Волгу і поглиблюються в казахські степи. Перепроваджую всі карти, що маю. Ви дійдете тільки до Хіви й Аму-Дарї, писав Павло I Орлову. Донедавна вважалося, що похід в Індію чергова примха божевільного імператора. Тим часом цей план був відправлений на узгодження й апробацію в Париж Бонапарту, а його ніяк не можна запідозрити ні в божевіллі, ні в прожектерстві. В основу плану були покладені спільні дії російського і французького корпусів. Командувати ними на прохання Павла повинний був, прославлений генерал Массена.
По Дунаю, через Чорне море, Таганрог, Царицин 35-тисячний французький корпус повинний був зєднатися з 35-тисячною російською армією в Астрахані.
Потім обєднані російсько-французькі війська повинні були перетнути Каспійське море і висадитися в Астр