Царювання та політика Павла І
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ід егідою Франції. Павло бачить у цьому подальше поширення революційної зарази і виступає за скликання європейського конгресу для врегулювання територіальних суперечок і припинення революційних завоювань. Він готовий навіть визнати Французьку республіку заради заспокоєння Європи, тому що інакше проти волі прийдеться братися за зброю. Однак ні Австрія, ні Англія його не підтримали, і в 1798 році створюється нова коаліція проти Франції. Росія в союзі з Англією Австрією, Туреччиною і Неаполітанським королівством починає війну проти Франції.
Покласти межу успіхам французької зброї і правил анархічних, примусити Францію ввійти в колишні границі і тим відновити в Європі міцний світ і політичну рівновагу[7,238] так розцінює Павло участь Росії в цій коаліції. Інструктуючи генерала Розенберга, призначеного командувати російським експедиційним корпусом, Павло писав: ...Відвертати усе, що в землях не неприязних може збудити ненависть чи негожі на рахунок війська враження (уникати участі в продовольчих екзекуціях), вселяти, що ми прийшли відгородити загальний спокій і безпеку, для того ласкаве і приязне звертання з жителями. Відновлення престолів і вівтарів. Охороняти військо від пагубної зарази розумів, дотримувати церковні обряди і свята[7,3].
4 квітня Суворов прибув у головну квартиру союзної армії, розташовану в містечку Валеджіо на півночі Італії. Уже 10 квітня узяттям Брешії почалися воєнні дії. Проти 86-тисячної армії союзників діяла 58-тисячна армія Франції; на півночі нею командував колишній військовий міністр Шерер, а на півдні молодий і талановитий генерал Макдональд. Використовуючи кількісну перевагу союзників, Суворов вирішив відтіснити ворога в гори за Геную й опанувати Мілан, а потім завдати поразки Макдональду. Надалі він планував через Савойю вторгнутися у Францію, а війська ерцгерцога Карла разом з російським корпусом Римського-Корсакова повинні були витиснути французів зі Швейцарії і кинутися до Рейну. 15 квітня почався завзятий триденний бій із французами на ріці Адда. У цей день старого Шерера перемінив один із кращих полководців Франції генерал Моро.
У кровопролитному бою успіх супроводжував то одну, те іншу сторону. Енергійний Моро намагається зібрати разом розтягнуті на десяток кілометрів війська, але йому це не вдається. Утративши три тисячі убитими і пять тисяч полоненими, французи відходять на південь. Доля Ломбардії була вирішена ріку Адда Суворов назвав Рубіконом по дорозі в Париж.
Одержавши звістку про цю перемогу, Павло I викликав пятнадцятирічного генерал-майора Аркадія Суворова, призначеного в генерал-адютанти, і сказав йому: Поезжай і учися в нього. Кращого приклада тобі дати й у кращі руки віддати не можу. [7,250]
Стрімким суворівським маршем зі сходу на захід союзники відкинули армію ворога і ввійшли в Мілан. Не допускаючи зєднання залишків армії Моро з Макдональдом, Суворов наносить йому поразку при Маренго і вступає в Турін. У запеклому бою біля ріки Треббія зазнає поразки і генерал Макдональд.
Багато років потому прославлений маршал Франції говорив російському послу в Парижі: Я був молодий під час бою при Треббії. Ця невдача могла б мати згубний вплив на мою карєру, мене врятувало лише те, що переможцем моїм був Суворов.
За два місяці французи утратили всю Північну Італію. Поздоровляючи Суворова з цією перемогою, Павло I писав: Поздоровляю Вас вашими ж словами: Слава Богу, слава Вам!. [7,521]
6 липня командуючим французькими військами був призначений прославлений генерал Жубер, що пройшов шлях від рядового до генерала за чотири роки. Не знаючи про взяття австрійцями фортеці Мантуя, Жубер зненацька зустрів усю союзну армію. Ще не пізно було повернути назад у гори, але тоді він не був би Жубером: 4 серпня на світанку гарматні залпи возвестили про початок найзапеклішої і найкривавішої битви в цій кампанії. Ніколи ще за свою довгу службу Суворову не приходилося зустрічатися з таким лютим опором супротивника.
Після цієї битви генерал Моро сказав про Суворова: Що можна сказати про генерала, що загине сам і укладе свою армію до останнього солдата, перш ніж відступити на один крок.[7,253]
Суворову треба було тільки чотири місяці, щоб звільнити Італію. Союзники раділи: у лондонських театрах про нього читаються вірші, виставляються його портрети. Зявляються суворівські зачіски і пироги, на обідах слідом за тостом королю пють за його здоровя.
І в Росії імя Суворова не сходить зі сторінок газет, стає легендою. Захоплений Павло писав полководцю: Я вже не знаю, що Вам дати, Ви поставили себе вище моїх нагород.... [12,39]
В Франції з тривогою чекали початку вторгнення. Укладали парі за скільки днів Суворов дійде до Парижа. Але союзників у першу чергу хвилювали їхні власні інтереси: англійці пропонують спочатку запанувати Голландією і Бельгією, і австрійці в надії заволодіти останньою підтримують їх.
Павло I був змушений погодитися з новим планом своїх союзників.
План цей полягав у наступному: австрійці зі Швейцарії йдуть на Рейн, а Суворов, зєднавшись з корпусом Корсакова, вторгається у Францію; у Голландії починає діяти англо-російський експедиційний корпус, а в Італії залишаються австрійці. Суворов був проти майбутнього перегрупування величезної маси військ, але йому довелося підкоритися.
28 серпня російська армія починає похід. Скориставшись цим, генерал Моро спускається з гір на допомогу обложеної ав?/p>