Царськi манiфести 1905 року та система виборiв до Державноi Думи
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Змiст
1. Царський манiфест вiд 06 серпня 1905 року
2. Царський манiфест вiд 17 жовтня 1905 року
3. Основнi закони Росiйськоi iмперii вiд 23 квiтня 1906 року
Використана лiтература
1. Царський манiфест вiд 06 серпня 1905 року
6 серпня 1905 р. оголошено царський Манiфест що створив в рядi росiйських вищих державних установ Державну Думу з "виборних людей" або представникiв народу.
Ця нова установа маСФ настiльки близьке вiдношення до системи монархiчного управлiння, що не можна не зупинитися на деякiй ii характеристицi.
Державна Дума за основною iдеСФю заповнювала важливу прогалину, що досi iснувала в росiйських установах. Але в практичнiй постановцi виявляСФться двоiстiсть ii характеру.
З однiСФi сторони. Державна Дума СФ установа чисто монархiчне. Манiфест 6 серпня 1905 року, закликаючи на законодавчу роботу виборних вiд народу людей, обмовляСФться, що цим не обмежуСФться царське самодержавство, зберiгаючи недоторканним основний закон Росiйськоi РЖмперii про сутнiсть самодержавноi влади.
Присяга членiв Думи також говорить: "Ми, нижчепойменованi, обiцяСФмо перед Всемогутнiм Богом виконувати покладенi на нас обовязки членiв Державноi Думи в мiру нашого розумiння i сил, зберiгаючи вiрнiсть Його РЖмператорськiй Величностi Государю РЖмператору i Самодержцю Всеросiйському" i т, д.
Виходячи, таким чином, з iдеi непорушностi монархiчного самодержавства, Манiфест б серпня 1905 р. розкриваСФ намiри законодавцiв, згадуючи, що, по-перше, ще в 1903 роцi Найвища Дума була стурбована "установленням тривкого ладу в мiiевому життi" i "узгодженням виборних суспiльних установ з урядовою владою; по-друге, Найвища воля вирiшила тепер "закликати виборних людей вiд усiСФi землi росiйськоi до постiйноi дiяльноi участi в упорядкуваннi законiв, включивши для цього до складу вищих державних установ особливi законодавчi установи, яким даСФться попередня розробка й обговорення законодавчих припущень i розгляд розпису державних прибуткiв i витрат".
У самiй установi (тобто укладеннi, або статутi) Державноi Думи iй надана ще бiльш широка компетенцiя. По статтях 34, 54, 55, 56, 57, iй вiдкритi шляхи законодавчоi iнiцiативи, по статтях 35, 58, 59, 60, 61 дане право запитiв мiнiстрам, тобто контролю за дiями виконавчоi влади.
Ця широка компетенцiя новоi установи сама по собi нiчим не суперечить монархiчнiй iдеi.
Як сказано в главi XL, суспiльнi сили у вищому державному управлiннi кориснi саме серед функцiй законодавчих i контрольних. Таким чином, усю цю сторону нового установи повинно визнати суворо витриманою з погляду монархiчноi iдеi, що приступила до створення узгодженоi системи управлiння.
Але переходячи до практичного здiйснення вимог законодавця, ми не можемо зауважити цiСФi витриманостi.
Але набагато важливiше те, що система виборiв встановлена в ньому без витриманоi принциповоi точки зору.
Манiфест 6 серпня створюСФ чисто монархiчну установу. Прийнята ж статутом система виборiв, даючи переваги загальногромадянськiй iдеi, тим самим неминуче вводить у Думу зародки парламентаризму.
Логiчною посилкою, iз якоi, по думцi законодавця, випливаСФ установа Державноi Думи, СФ слова Манiфесту про те, що "Держава Росiйська створюСФться i мiцнiСФ нерозривним СФднанням царя з народом i народу з царем" i що "згода i СФднання царя i народу - велика моральна сила, що створювали Росiю протягом сторiч"...
Установча розробка цих посилок, очевидно, повинна б перейнятися нацiональним iсторичним духом, а тому дати в складi виборних людей саме виразникiв потреб i думки росiйськоi землi, тобто росiйського народу в його соцiальних прошарках, де тiльки i живуть дiйсна думка i дiйснi iнтереси всякого народу.
У статутi Державноi Думи прийнята сама система виборiв майже цiлком на основах загальногромадянських.
Зроблено деякий виняток для селян (51 депутат) i козакiв (3 депутата). РЖншi 358 виборних членiв думи посилаються народом на загальногромадянських початках, по бiльшостi голосiв, не розрiзняючи навiть росiйських вiд iнородцiв.
Нацiональна iдея при цьому настiльки ж вiдсутня як i соцiальна. Тим часом СФднання царя i народу, яким створювалась Росiя, мало мiiе саме в середовищi росiйського народу, а не серед полякiв, СФвреiв, вiрменiв i т.д. Звичайно, усi пiдданi можуть вносити свою лепту в скарбницю царського законодавства, але при безродовостi виборiв потрiбна деяка пропорцiйнiсть, що принаймнi не припускала б приглушення росiйських голосiв iнородницькими або навiть антиросiйськими. У прийнятiй статутом системi виборiв навiть i це не забезпечено. Можна було б припустити, що чисельна бiльшiсть росiйських народiв сама по собi дасть йому переваги в Думi, але це можливо було б тiльки при всенародному i прямому голосуваннi.
Дума ж вводить подвiйну подачу голосiв i дуже високу майновий цiну, якими вiд виборiв вiдстороняються величезнi маси росiйського народу i всюди даються переваги неросiйським елементам, узагалi бiльш багатим. Так, усе мiське фабрично-заводське населення, тобто сотнi тисяч дуже порiвняно розвинутих представникiв народу, що мають дуже важливi i складнi потреби, цiлком не допущенi до виборiв.
Мiське представництво потрапляСФ в руки осiб тiльки заможних, так що, наприклад, по мiсту Москвi, iз ii 1 200 000 населення, передбачаСФться навряд чи бiльш 15 000 виборцiв. Але, якщо цей ценз у Москвi маСФ тiльки соцiальнi хиби, то в багатьох губернiях вiн ризи?/p>