Царськi манiфести 1905 року та система виборiв до Державноi Думи
Информация - История
Другие материалы по предмету История
бувалися то революцiйнi, то контрреволюцiйнi демонстрацii, причому в багатьох мiстах контрреволюцiйнi юрби "чорносотенцiв" громили iнтелiгентiв i СФвреiв; у селах розливалася хвиля аграрних погромiв - юрби селян громили i палили помiщицькi садиби.3-го листопада був виданий манiфест, що обертався до селян iз призовом припинити безладдя, що робиться прийняття можливих мiр до полiпшення положення селян i вiдмiни выкупних платежiв за селянськi надiльнi землi.
Державно-правовi реформи, обумовленi подiями першоi росiйськоi революцii, вселили надiю на можливе перетворення самодержавства в конституцiйну державу. Дiйсно, манiфест 17 жовтня 1905 року обiцяв багато чого: виборче право i скликання Державноi думи, недоторканiсть особи, свободу слова, совiстi, зборiв i спiлок, амнiстiю полiтвязням - було вiд чого закрутитися головi. Але потiм були внесенi змiни в основнi державнi закони. Багато в чому це був крок назад в порiвняннi з манiфестом, але лiберальний табiр думав, i не без пiдстав, що Росiя стала на шлях реформ, що призведе ii до створення вiльного конституцiйного ладу. Реформiстська iдея обСФднувала всiх прихильникiв правовоi держави, але в розумiннi його сутностi мали мiiе серйознi розбiжностi.
Так, представникам тАЬвiдродженого природного права" припадало вести боротьбу не тiльки з вiдвертими реакцiонерами, але i з тими лiберальними мислителями, що належали до позитивiстськоi школи права: М.М. Ковалевським, Г.Ф. Шершеневичем, Н.М. Коркуновим i iн. Розходження в пiдходах до розгляду питань взаСФмодii права, моралi i влади полягало, головним чином, у трактуваннi природи права i характеру його звязку з державою, а отже, i в вирiшеннi проблеми спiввiдношення держави й особистостi.
Вважаючи державу первинним стосовно права i людськоi особистостi (яка розумiлася соцiологiчно, тобто як похiдна вiд суспiльства i держави), позитивiсти вiдхиляли природнi, що iснують незалежно вiд держави i тим самим невiдчужуванi права людини, що належали iй з моменту народження. З iхньоi точки зору, право взагалi i права людини зокрема СФ усього лише встановлення держави, втiленоi в законодавствi. Вiдповiдно, i основна вимога правовоi держави - обмеження влади правом - розумiлася як обмеження влади законом, тобто самообмеження влади. Такий пiдхiд i в теорii, i на практицi вiв до ототожнення права i закону, до визнання того, що будь-який закон, прийнятий державою, носить правовий характер, оскiльки в ньому виражаСФться суверенна воля законодавця. Положенню особистостi в суспiльствi надаСФться вкрай нестабiльний характер, тому що права людини, дарованi iй державою, можуть бути завтра ж державою i вiдiбранi. Крiм того, позитивiстсько-утилiтарне трактування права не створювало умов для сприйняття його народом як визначеноi культурноi цiнностi, авторитетноi не в силу закону, що примушуСФ, а сама по собi.
Протилежний пiдхiд до спiввiдношення понять влади i права, примусу i свободи мав мiiе серед прихильникiв природно-правовоi конструкцii держави. З iхньоi точки зору, основнi права громадян не даруються ким би то не було, а належать кожному споконвiчно i випливають iз самого поняття особистостi, надiленоi гiднiстю, свободою i спiвпричетноi вищому початку життя (не соцiологiчне, а релiгiйно-метафiзичне розумiння особистостi).
При розходженнях в обгрунтуваннi своiх поглядiв частина прихильникiв природного права сходилася в одному: особистiсть iз ii невiдчужуваними правами i свободами СФ для державноi влади тiСФi межею, за якою починаСФться самостiйна сфера ii дiяльностi, непiдвладна державному втручанню.
3. Основнi закони Росiйськоi iмперii вiд 23 квiтня 1906 року
Глибокi хиби Основних Законiв i про вищi державнi установи, якими 23 квiтня 1906 року була створена так звана конституцiя, були очевиднi iз самого початку для всякого знайомого з державною наукою.
Для аналiзу iх не було потреби навiть у досвiдченiй перевiрцi.
Але ця гiрка перевiрка усе ж випала на частку Росii, i рiчне iснування конституцii 1906 року було рiчним приведенням краiни в анархiчний стан...
Закони цi виявилися настiльки неможливими, нездiйсненними, що пiсля Манiфесту 3 червня 1905 року, по сутi, не було вiдоме що СФ закон i що не закон.
Такий стан не мiг протриматися довгий час.
СвоСФрiдний утвiр 1906 року так чи iнакше неминуче був спричинений на провал.
Але саме через це необхiдно як можна уважнiше вникнути в усi його помилки i грiхи, щоб усунути його недолiки дляяких-небудь подальших катастроф, шляхом свiдомоi мирноi перебудови.
Якщо потрiбно назвати основну причину хиб конституцii 1906 року, то вона, звичайно, складаСФться в безмежнiй сваволi ii творцiв, у iхньому переконаннi, нiби-то життям народу i держави можна розпоряджатися як вздумаСФтся, цiлком не узгоджуючись iз самостiйними законами життя нацii.
Таке переконання, звичайно, може бути лише при дуже малому знайомствi з державною наукою, що i проявилося в частковостях побудови цiСФi конституцii.
РЖнше довершила неймовiрна поспiшнiсть роботи, яка потребувала глибокоi обдуманостi. РЖ, звичайно, у цьому вiдношеннi великий промах (якщо тiльки це не було умисним) склала та обставина, що кодификацiя нових законiв не була проведена законним порядком через колишню Державну раду...
Ввiдзначимо тiльки одну рису, для нього фатальну.
У ньому позначилося очевидне прагнення до обмеження Царськоi влади, а водночас неможливiсть зробити це явно i вiкрито, замiнивши знищену Царську владу в якийсь