Форсирование Днепра
Информация - География
Другие материалы по предмету География
арвенково , Павлоград , Орiхiв , розбити ворога та вийти на фронт Запорiжжя , Пологи i вiдрiзати донбаському угруповуванню вiдхiд на захiд .Вiйськам Пiвденного фронта пiд командуванням генерала Ф. РЖ. Толбухiна повиннi були прорвати сильнiйший захист ворога на рiчцi Мiус, взаСФмодiСФю з вiйськами Пiвденно-Захiдного фронта розвивати наступ на пiвденному та пiвденно-захiдному направленнях i знищити угрупування верхмахта в районах Таганрога та Артемiвська, Горлiвки, Красного Луча. В подальшому наступали в направленнях Криму та нижньоi течii Днiпра. Наступ радянських вiйськ повинен був пiдтримати 17, 8 повiтряна армiя, якими командували генерали В.А.Судець i Т.Т.Хрюкiн.
Координували дii Пiвденно-Захiдного та Захiдного фронтiв представники Ставки
А.РЖ.Василевський, а Воронезького i Степного фронтiв Г.К.Жуков.
Для проведення Донбаськоi операцii Ставка вiддала крупнi сили. На двох фронтах налiчувалося 1053 чоловiк бiля 21 тисячi автоматiв i мiнометiв, 1257 танкiв i самохiдно-артилерiйських установ, бiля 1400 бойових лiтакiв.
Гарячий вiдклик визвало у шахтарiв визволення взимку районiв Донбасу до воiнiв Пiвденного фронта. тАЬГнать безостановочно немцев с Донбасса, освободить исстрадавшуюся горницкую землю, вернуть Родине наши шахты и заводытАЭ.
Нiмецька армiя захищалася в Донбасi, мала наказ любою цiною утримувати зайнятi рубежi. Тут дiяла перша танкова i знову зтАЭСФднана армii, якими командували генерали РД.Макензен та К.Холдiт. Цi армii входили в групу армii тАЬПiвденьтАЭ. Вони мали бiля 540 тисяч особистого складу, 5400 автоматiв та мiнометiв, 900 танкiв та штурмових стволiв, бiля 1100 бойових лiтакiв.
На пiдступах до центральних районiв Донбасу командування верхмахта зробило потужню оборону. Переднiй край головноi смуги проходив по пiвнiчному Донцевi та Мiусу. В глубинi були захиснi рубежi по рiчках Кринка, Кальмiус, Самара.
В багатьох мiстах, селах i на командних висотах будувалися вузли захисту та опорнi пункти. Особливо потужно був укрiплений рубiж у рiчцi Мiус.
Перехiд радянських фронтiв в наступ, в Донбасi проходив неодночасно. Першим вступив в дiю бiльш сильний Пiвденно-Захiдний фронт, використавши ранiше захопленi плацдарми на захiдному березi Пiвнiчного Донця. 13серпня почався наступ вiйськ його правого крила, а 16 серпня ударного угруповування в центрi фронта. Те, що першим вступили в битву вiйська правого крила, пояснюСФться тим, що Ставки хотiли надать допомогу Степному фронту, котрий в цей час вiв тяжку боротьбу в Харкiвському напрямку.
З перших днiв боi прийняли затяжний характер. Ворог чинив опiр наступу вiйськ Пiвденно-Захiдного фронта, використовуючи для котратак крупнi сили танкiв, артилерii, авiацii, пiхоти. 18 серпня пiсля тяжких боiв вiйська правого крила в районi Харкова значно ускладнилися. Але в цей час наступ вiйськ Центрального угруповування фронта розвитку не отримало. 18 серпня в наступ пiдключився Пiвденний фронт. Прорив захисту на Мiусi робили на вузькiй дiлянцi птАЭята ударна армiя генерала В.Д.ЦветаСФва i 2-а гвардiйська армiя генерала Г.Ф.Захарова.
Пiсля потужноi артилерiйськоi i авiацiйноi пiдготовки 5-а ударна армiя вклинилась в оборону ворога вже в перший день пройшла на 10 км. Всi спроби нiмецького командування лiквiдувати прорив та розбити тих, хто наступав назавжди. Радянськi вiйська вiдбивали конрнапади ворога, продовжували розвиток наступу на Амвросiвку, 6-а армiя була роздiлена на двi частини. Успiшнi дii Пiвденного фронта зробили реальну загрозу розгрома гiтлерiвцiв на Пiвденнiй частинi фронту .
Над флангом та тилом нiмецьких армiй, захищавшихся в Донбасi, повисла загроза з пiвночi. З 23 серпня вiйська степного фронту при активнiй дii флангiв вiйськ Воронезького та Пiвденно-Захiдного фронтiв визволили Харкiв.
Ставка Верховного Головнокомандування вже 24 серпня поставила Степному фронту завдання продовжити наступ всiма силами в загальному направленнi на Валки i разом з лiвим крилом Воронезького фронту знищити валковське угрупування ворога i розвивати наступ на Красно град. В цей же час Ставка змiцнила Воронезький фронт, передавши йому iз свого резерву 52 армiю. Вона вводилася в битви на захiд Ахтирки.
27 серпня в Вiнницю прибув Гiтлер. На пройденiй нарадi, Ман штейн наполягав на тому, щоб значно змiцнити групу армii тАЬПiвнiчтАЭ, без чого на його думку, не можна було припинити наступ радянських вiйськ в Донбасi.
З кожним днем положення 1-оi танковоi та 6-оi нiмецьких армiй все бiльш ускладнювалося. Вiйська Пiвденно-Захiдного фронту1 вересня визволили Лисичанськ. Вiйська Степного фронту, розбили опiр ворога, оволодiли залiзнодорожним вузлом Люботин та вели в напрузi боi за Мерефу. В тяжких боях за Люботин брало участь 5-та гвардiйська танкова армiя генерала П.А.Ротмiстровi i 53-та армiя генерала РЖ.М.Моногарова. Визволення Люботина вiдкрило шлях до Полтави.
Розгром нiмецьких зтАЭСФднань на Мiуському рубежi, продвинув Степного та Воронезького фронтiв пiвденнiше Харкова i те, що значнi сили ворога скувало наступ Пiвденно-Захiдного фронта, зробили загрозу для знищення донбаського угрупування ворога. Таким чином, не пройшло i 10 днiв пiсля завершення битви пiд Курськом, як положення ворога пiд Курськом стало критичним.
Вермахт вже не мiг виконувати роль захисника нiмецьких монополiй на схiд форпостах Донбаса. Представники обтАЭСФднання Крупа, Флiг, Манесмана, Плейгерата та iнших магнатiв фiнансового i промислового капiталу Нiмеччини повиннi були