Формування національної свідомості учнів у десятому класі в курсі вітчизняної історії
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
?нями українського народу до самостійного життя, намагалася задушити його брутальною військовою силою. Більшовицькі походи супроводжувалися підступністю і жорстокістю. Особливо жахливим був масовий терор після захоплення Києва військами Муравйова 9 лютого 1918 р., коли упродовж одного дня більшовики знищили, за даними деяких дослідників, до пяти тисяч осіб. Розстріли без суду, катування, пограбування населення, нехтування елементарними правами людини супроводжували більшовицьку політику на Україні і в наступні роки.
По суті, боротьбу народу за волю і самостійницьке державне існування було потоплено у крові. Найсвідомішу провідну верству його було фізично знищено, частково витіснено за межі рідної землі.
Третє, потрібно наголошувати на глибокій вірі в українську державність, яку мали борці цієї доби.
Скажімо, С. Петлюра висловлював цю віру такими словами: Ти переможеш, Великий Народе Мученику, і переможеш не для того, щоб підбивати під себе чужі, не наші землі. Ти переможеш для спокійного будування могутньої держави України, для щасливої праці поколінь майбутніх. Спадуть віковічні кайдани з стомлених рук твоїх, спадуть ганебні пута з величної постаті рідної матері України. Минуть жахливі криваві роки боротьби і невпинна праця синів твоїх загоїть рани кривавої руїни, дасть пишні скарби для всіх народів світу, дасть спокій і щастя Великій, Вільній Самостійній Україні.
Український народ мав у означений період свою державність, і це стало важливим здобутком національно-визвольної боротьби. І хоча в силу багатьох причин дійшло до поразки і втрати державності, набутий досвід боротьби став джерелом, з якого наступні покоління борців за волю України черпали цю віру в державність. Боротьба за її здобуття, хоч і в інших формах, після падіння УНР практично не припинялася.
Четверте, треба висвітлювати, що 19171921 рр. період масового героїзму з проявом націоналізму, яким була пронизана вся національно-визвольна боротьба. Широковідомими історичними фактами патріотизму та ідейної стійкості є героїка Круг, Мотовилівки, Базару, оборона Армією УНР Камянця-Подільського у червні 1919 р., участь в обороні Замостя у липні 1920 р. Цей період породив тисячі героїв, імена яких поки що менш відомі, але гідні, щоб їх знати й уславлювати.
А коли після підписання поляками Ризького договору з Росією Армія УНР залишилася сам-на-сам проти значно чисельнішого ворога, вона ще упродовж дванадцяти днів вела безперервні бої. Про героїзм тих днів свідчать переможні кінні бої під Сидоровом та Снитківом, бій під Чорним Островом, захоплення у полон пятнадцяти тисяч червоноармійців. Майже повністю знищено чотири піших бригади більшовиків, 25-ту Башкирську кінну бригаду і кінну бригаду дивізії Косовського2. Винятковим героїзмом відзначався бій кіннотників Мазепинського полку, які 21 листопада 1921 р. упродовж дня відбивали атаки десятикратно переважаючої кінноти Котовського від переправи через Збруч і останніми перейшли убрід річку. Тут же героїчно завершив свій бойовий шлях панцерник Кармелюк: розстрілявши в лави ворожої кінноти останні набої, зірвався з кручі, не здавшись ворогові.
Героїзм і жертовність борців за Україну в цей період мають бути для молоді взірцем служіння своєму народові і державі.
Пяте. Важливо правильно і обгрунтовано трактувати причини поразки української національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр.
Серед причин слід виділити такі:
1.Розєднаність українських політичних сил, або, за визначенням С. Петлюри, „неконсолідованість, не підпорядкованість окремих партійних угруповань єдиній ідеї виборення власної державності, брак державної дисципліни у окремих осіб і партій відіграли роль фатуму в історії нашої боротьби”.
Як вважає дослідник доби Директорії УНР В. Лозовий, розкол українського визвольного руху призвів до виокремлення в ньому чотирьох політичних таборів: комуністичного, ліворадикального (незалежники і боротьбисти); соціалістичного УСДРП (офіційна). УПСР (центральна і права течії); ліберально-демокра-тнчного (УПСФ) та консервативного (УПСС, УНРП, УХДП)
2.Неукраїнський характер міст. Як зазначав голова уряду УНР І. Мазепа, трагедія нашої минулої боротьби полягала в тому, що український рух спирався на українське село. Міста на Україні, за невеликими винятками, були не українські. Тому нам бракувало свідомої української інтелігенції як для політичної організації народних мас, так і для організації державного апарату
3.Невміння українських урядів досягти соціального і національного компромісу між різними верствами населення, що під впливом демагогічної більшовицької пропаганди вело до глибокого розєднання українства.
4.Перевага військової потуги ворогів над силами українства. З жодного боку ми не мали ні політичної, ні моральної, ні матеріальної підтримки.
Для Антанти розпад Росії був небажаним і вона підтримувала Денікіна та Врангеля, а на противагу Німеччині і більшовикам Польщу. Україна не могла зацікавити собою Антанту. Більше того, Антанта вважала нас германофілами, тобто своїми ворогами. Хоч українці ніколи не боролися проти Антанти, а тільки проти Росії, яка поневолювала більшу частину українських земель.
Свята боротьба українців за свою свободу і демократію була зарахована великодержавними демократіями в розряд внутрішньої справи Росії.
5.Відсутність союзників. Короткочасний союз з поляками хоч і дав можливість продовжити збройну боротьбу регулярним фронтом у