Формування Всеросійського аграрного ринку
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?оняв також працювати в дні церковних свят і по воскресіннях.
Ліберальні устремління Олександра I і його молодих сподвижників-реформаторів з найближчого оточення матеріалізувалися в цілому ряду указів, які у результаті виявилися лише напівзаходами. У 1803 році вийшов указ про "вільних хліборобів", що дозволяв поміщикам звільняти кріпаків за викуп із власної волі. У 1808 році послідувала заборона на відкриту торгівлю селянами на ринках, а в 1809 році поміщиків втратило права самовільно засилати їх на каторгу. Незабаром кріпацтво було скасоване в Курляндії, Ліфляндії і Естляндії - територіях з особливим правовим статусом і управлінням.
Тим часом недолік в проектах звільнення селян не відчувалося - на відміну від політичної волі. Один з них розробляв в 1808-1810 роках навіть військовий міністр А.А. Аракчєєв, за яким закріпилася слава реакціонера і засновника солдатських військових поселень, заснованих на паличній дисципліні.
Зі всіх заходів реальне значення мало лише звільнення державних селян в ході реформи графа П.Д. Кисельова (1837), на яку уряд дивився як на прообраз майбутнього звільнення всіх селян. Проте реформа не змогла зняти соціальної напруги. Необхідність швидкої відміни кріпака права і рішення аграрного питання виразно усвідомлювалася всіма включаючи консервативно налагоджену частину урядового блоку. Перемогло думку про необхідність ретельної підготовки реформи. Підготовчий етап зайняв близько чотирьох років.
Царським Маніфестом від 19 лютого 1861 року було оголошено про ліквідацію кріпосного права. Згідно Положенню про звільнення селян, вони отримували особисту свободу і організовувалися в сільські суспільства на основі початків самоврядності, що вводилися, на кшталт тих, що вже були введені для державних селян. Ціна свободи виявилася висока, оскільки включала вартість землі, віднесеної до поміщицької власності. Її селяни зобовязалися викупляти у своїх колишніх господарів за допомогою держави (воно надавало позики під відсотки, з розстрочкою виплат на 49 років). Поміщики прагнули зберегти за собою кращі землі. Тому процес виділення селянських наділів протікав вельми хворобливо, незрідка переростаючи у відкриті зіткнення, особливо в центральних губерніях, де відчувався брак сільгоспугідь.
В умовах відносний процесів капіталізації поміщицької землі і залучення її, що швидко протікали з 1870-х років, в ринковий зворот ціни на землю також стали зростати. Якщо в середині 1900-х років ціна однієї десятини (1,09 гектара) складала в середньому по Росії 12 рублів 69 копійок, то протягом подальших пяти років середня ціна виросла до 66 рублів 13 копійок (у Херсонській губернії - 124 рублів, Полтавською - 125, Курською - 130, Московською - 150). Величезних розмірів досягла сумарна застава поміщицьких маєтків для здобуття грошових позик. Селянські громадські землі по суті знаходилися поза цим зворотом.
Серцевиною задуманої урядом нової аграрної реформи стала ліквідація громадського землеволодіння. Реформі, здійсненій під керівництвом премєр-міністра П.А. Столипіна, передувала ретельна підготовка. З 1894 року в Міністерстві внутрішніх справ почалася робота по тому, що передивляється селянського законодавства. З 1902 року ця робота була передана спеціально створеній "редакційній комісії" при МВС. Тоді ж було утворено Особливу нараду про потреби сільськогосподарської промисловості під головуванням С.Ю. Вітте. До його структури увійшло 618 місцевих комітетів, що обєднували близько 12 тисяч членів. У 1905 році замість нього створюється Особлива нарада про заходи по зміцненню селянського землеволодіння. У тому ж році заснований Комітет із земельних справ для керівництва землеустроєм селян, переселенською справою. Величезне значення мала діяльність утвореного ще в 1882 році Селянського поземельного банку, що надав заможним шарам селянства кредити для придбання землі на самих пільгових умовах (за роки реформи їм було виділено біля одного мільярда рублів для придбання 9,1 мільйона десятини землі).
За різними даними, до початку 1916 років на території Європейської Росії оголосили про вихід з общин від 2 мільйонів 478 тисяч чоловік до 2 мільйонів 755 тисяч. При цьому лише 26 відсотків тих, що виділилися отримали на цю відразу згоду селянських суспільств, останнім довелося вдатися до допомоги земських начальників.
Реформа в основному торкнулася селянських земель, общин, що знаходилися усередині, практично не торкнувшись маєтків крупних землевласників. Складовою частиною реформи було переселення селян з центральних районів, де землі хронічно не вистачало. За 1906-1914 роки лише до Сибіру переселилося 3,3 мільйона чоловік (для порівняння: у 1883-1905 роках - 1,6 мільйона чоловік). Виробництво зерна в 1907-1913 роках збільшилося в порівнянні з 1900-1906 роками з 26,7 до 30,5 мільйонів пудів, або на 14,2 відсотка. Зростання врожайності зернових склав 107 відсотків для іржі, 111,7 відсотка - для пшениці, 106,6 відсотка - для вівса і 133,7 процента-для ячменю.
Столипінська реформа була перервана Першою світовою війною.
Рубежем став 1917 рік, за яким аграрні перетворення пішли зовсім по іншій дорозі. Декрет про землю 1917 років фактично націоналізував землю. Всі селяни, включаючи тих, хто за роки Столипінської реформи став її власником, оголошувалися земельними користувачами. Це стосувалося навіть садибної землі селянського двору. Раніше община не включала її до складу своїх володінь. Вона залишалася у власності селян і передавалася по спадку. Прийнятий в січні 1918 року на III Всеросійському з