Формування Всеросійського аграрного ринку
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
сійській імперії попереднього часу. Але це припущення є лише частковим поясненням, оскільки прийнята концепція селянської реформи в Росії принципово відрізнялася від них. Фактом залишається те, що Кавелін в 1855 році виклав положення реформи, проголошеної Олександром II 19 лютого 1861 року [6].
Проект Кавеліна був цілісною програмою уникнення аграрної революції в Росії. Він актуалізував тому ті компоненти соціальної реальності, проектування яких в майбутнє дозволяло добитися такого результату.
Звернемо також увагу на проект Цивільного Укладення Російської імперії, розробка якого завершилася до 1904 року) [7]. Особлива увага була приділена проблемі правового регулювання традиційних форм земельної власності в нових умовах, а також перехідних форм власності, володіння і користування землею [3]. Дана постановка питання дозволяє по-новому інтерпретувати наукові дискусії даного періоду, зокрема сенс використання ряду категорій римського і західного права для вираження складній реальності поземельних стосунків післяреформеної Росії.
Проект Цивільного Укладення був серйозною ініціативою у напрямі модернізації російського приватного права взагалі і земельного права зокрема. Він був закономірним результатом руху Російської імперії від держави служивого до цивільного суспільства і правової держави, що почався з Великих реформ 1860-х років. Фактично він може розглядатися як найважливіша урядова ініціатива по подоланню правового дуалізму в країні. В результаті дослідження самого проекту, його західних джерел, а також дискусій в правовій і історичній літературі того часу стає можливим здолати однобічне уявлення про причини, по яких дана ініціатива не була реалізована. Зрозуміло, консерватизм дворянства і правлячих кругів зіграв в цьому важливу роль. Мав значення і чинник часу (проект був підготовлений реально на початок революції).
Проблема правового дуалізму, що існувала в Росії з часів Селянської реформи 1861 року і що досягла найвищого розвитку в передреволюційний період в ході столипінських аграрних реформ, визначила динаміку аграрної революції початку ХХ століття, що була прагненням селян реалізувати своє бачення справедливого рішення земельного питання. Це справедливе рішення російські селяни (як і взагалі селяни традиційних аграрних суспільств) убачали в безвідплатному відчуженні всіх земель і їх подальшому перерозподілі між селянськими господарствами відповідно до деякої трудової норми. Фактично ця утопічна модель була абстрактним вираженням порядків селянської общини в масштабах держави. Програма партії соціалістів-революціонерів була найбільш адекватним вираженням цій селянській утопії.
В період світової війни і повернення, що почалося фактично, до натурального господарства дилема була вже інший: вона визначалася співвідношенням не правових, але соціальних і політичних трактувань понять соціалізації і націоналізації. Перше поняття (і проекти, що виражають його) означало створення парцелярних господарств на основі зрівняльно-розподільної системи; друге - перехід до літургійної держави в новій модифікації. Не можна сказати, що проекти соціалізації землі зовсім не зробили жодного впливу на практику. Вони знайшли часткове втілення в двох важливих документах постреволюційного періоду - Основному законі про землю 1918 років і Земельному кодексі РРФСР 1922 роки. Їх реалізації, проте, заважав утопічний і суперечливий характер цих документів, що прагнули поєднати соціальні ідеали аграрної революції (що в принципі не реалізовуються) з практичною ефективністю і заходами раціонального правового контролю. Головною проблемою, що визначила конфлікт двох ліній, стало питання про стягування земельної ренти - на користь селян (що ставали основним субєктом права в рамках есерівських проектів) або на користь держави (у подальшому радянському законодавстві). Встановивши умовний характер селянського землекористування (відповідно до абстрактної трудової норми), це законодавство протирічило собі, даючи селянам певний імунітет від втручання держави. Тенденція, що запанувала, до відчуження селянства від землі і створення однорідних колективних господарств під контролем держави не мала потреби і в цих спірних з правової точки зору актах. Умовний характер землекористування був доповнений безумовним контролем за його здійсненням. Право, що декларується, на землю обернулося обовязком працювати на ній і відсутністю свободи вибору. Концепція державної школи, що пояснювала розвиток російського суспільства як зміну періодів закріпачення і розкріпачення станів державою, сповна працює при поясненні даного феномену.
Наступним значним нововведеним була приватизація землі, яка виражає домінуючу тенденцію пострадянського періоду регулювання аграрних стосунків. Введення приватної власності на землю - гостра проблема, по якій відсутній консенсус в суспільстві, - вирішується шляхом різних моделей інтерпретації відповідних конституційних принципів. Радикальним нововведенням Конституції 1993 року були норми, що регламентують цю сферу правового регулювання. Земля і інші природні ресурси можуть (відповідно до ст.9, ч.2)"знаходитися в приватній, державній, муніципальній і інших формах власності". Беззастережне закріплення права приватної власності на землю, здавалося, завершує тривалу і виснажливу боротьбу демократичних сил Росії за один з основних принципів свободи, ринкової економіки і правової держави [2]. З часу прийняття Конституції, що