Фінансова політика у сфері видатків бюджету України
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
?о поступається західноєвропейським країнам, де питома вага таких виплат становить 8-10 % ВВП [див. 16, с. 96]. Серед поточних видатків в Україні левова частка йде на фінансування управлінських потреб, зокрема апаратів Президента, Уряду, Парламенту, також значними є оборонні видатки та видатки соціальної сфери. Зростання поточних видатків веде до виникнення явища „проїдання бюджету, тобто національний дохід (та взяті державою запозичення) витрачаються переважно на поточні потреби.
Проаналізуємо структуру капітальних видатків. Їх частка значно поступається поточним. За 2003-2007 рр. вона у середньому становила 14 % за планом і 13 % за фактом. З табл. 3.2 дод. 3 спостерігається тенденція до зменшення капітальних видатків за 2003-2007 рр. Це говорить про зменшення бюджетного фінансування спрямованого на економічний розвиток, на капітальні інвестиції. На мій погляд, внаслідок зростання частки поточних видатків зростає дефіцит бюджету, який держава змушена фінансувати за рахунок зовнішніх і внутрішніх запозичень, а останнім часом зросла частка фінансування дефіциту за рахунок приватизації державного майна [див. 3, дод. 2]. Вони не створюють нових матеріальних і нематеріальних цінностей.
Отже, бюджетний дефіцит в Україні виникає внаслідок: 1) наданню переваги фінансуванню поточних потреб; 2) значної частини управлінських видатків; 3) великих затрат на фінансування оборони держави; 4) явищу „тінізації економіки, коли приховуються реальні доходи субєктів господарювання; 5) неоптимальна податкова політика, внаслідок якої значно зменшується планова й реальна дохідна частина бюджету.
Порівняємо планові й фактичні показники видатків за останні роки (див. рис. 4.1, дод. 4). З рисунку 4.1 бачимо, що планове й фактичне значення видатків Держбюджету відрізняється не значно. Якщо порівнювати його з доходами, то різниця очевидна (див. рис. 2.1). Чому ж різниця між плановими й фактичними показниками видатків незначна? По-перше, як зазначалось вище видатки легше піддаються плануванню. По-друге, внаслідок запровадження програмно-цільового методу в бюджетування (з 2002 р.) процес формування видаткової частини здійснюється за програмами, що засвідчує підвищення відповідальності при плануванні й виконанні, зосереджує процес бюджетування на результаті [див. 15]. Утім не слід говорити про повний позитив у плануванні й виконанні видаткової частини, адже показники фактичних значень видатків за останні пять років менші за заплановані. Це говорить про: 1) недоотримання розпорядниками коштів частини бюджетних асигнувань внаслідок недонадходження бюджетних коштів через прорахунки при плануванні і значної долі „тіньової економіки; 2) неефективне використання бюджетних коштів; 3) відсутність відокремлення планування, фінансування, моніторингу поточних видатків від видатків розвитку.
Таким чином, планування й виконання видаткової частини бюджету має важливе значення для фінансово-бюджетної сфери. Активне бюджетне регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки способом планування й виконання видаткової частини бюджету необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Тільки завдяки державному фінансуванню можна забезпечити структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності.
2.2 Міжбюджетні трансферти як основа фінансового вирівнювання територій
Згідно ст. 2 Конституції України наша держава є унітарною.
Історичною особливістю регіонів України є диференційованість їх економічного розвитку. Тому для сталого розвитку економіки територій необхідно застосовувати механізм перерозподілу доходів і видатків через вищий бюджет - Державний. Таким механізмом є міжбюджетні трансферти, згідно Бюджетного кодексу - це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Міжбюджетні трансферти і є основою фінансового вирівнювання територій.
Види міжбюджетних трансфертів згідно ст. 96 БКУ (схематично):
У Держбюджеті України можуть передбачатись такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам: 1) дотація вирівнювання бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського підпорядкування АРК та міст обласного підпорядкування; 2) субвенція на здійснення програм соціального захисту; 3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, установлених державою; 4) субвенція на виконання інвестиційних проектів; 5) інші субвенції.
Проаналізуємо структуру і динаміку міжбюджетних трансфертів для того, щоб дати відповідь на питання, на скільки вони забезпечують сталий розвиток регіонів України. Відомий аспект того, що міжбюджетні трансферти з Державного бюджету місцевим бюджетам записуються до видаткової частини, а з місцевих до Держбюджету - до доходної. Структура міжбюджетних трансфертів за 2003-2007 рр. подано у табл. 5.1 дод. 5. Як бачимо, план міжбюджетних трансфертів по доходах завжди перевиконувався, причому на значні показники (наприклад, у 2006 р. план перевиконано майже вдвічі). Це говорить про значний рівень централізації доходів, тобто доходи місцевих бюджетів у великій кількості передаються до Держбюджету. Така ситуація свідчить про недостатню відособленість місцевого самоврядування від центру. Коштами місцевих бюджетів значною мірою фінансуються видатки Держбюджету. Така тенденція завжди має і матиме негативні наслідки, адже вона знижує мотивацію регіонів д?/p>