Фiлософськi категорii дiалектики
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
якi завдяки певному, iстотному розходженню стають суперечливими.
З абстрактним i конкретним звязанi певне й невизначене. Для грецького мислення те, що мало границю, уже було визначено, а певне вважалося вище невизначеного. По Греблю, СФдине СФ початок усякого визначення. РДдиному ж протистоiть невизначене.
Категорiя невизначенiсть вiдбиваСФ той факт, що дослiдником ще не видiлений обСФкт вивчення як окреме з передбачуваного обСФктивного рiзноманiття, вона фiксуСФ злитiсть обСФктiв, звязкiв i вiдносин. Слiд зазначити, що використання будь-яких методiв, оперування будь-якими законами й принципами повнiстю не звiльняСФ пiзнання вiд елементiв невизначеностi. Категорiя визначенiсть виражаСФ встановленi в рiзноманiттi розходження, обСФктiв дослiдження вiд зовнiшньоi для них середовища. Близьким до категорii визначенiсть будуть кантiвська рiч-для-нас, гегелiвськi наявне буття i щось.
На щаблi почуттСФвого пiзнання людина одержуСФ загальне, може бути випадкове, подання про навколишню його дiйснiсть. Це подання дають йому органи почуттiв. Дослiдник зосереджений на зовнiшнiх або поверхневих характеристиках обСФктiв: розмiрах, кольорi, конфiгурацii, розташуваннi в просторi, тобто на тих ознаках, якi мимоволi впадають в око, першими привертають увагу. Визначенiсть починаСФться з невизначеностi, iз ще не певного. У ходi пiзнання здiйснюСФться перехiд не визначеностi у визначенiсть. Вихiдним пунктом подолання невизначеностi стаСФ порiвняння як ототожнення й розрiзнення фрагментiв рiзноманiття.
Визначенiсть, завдяки якiй якась рiч СФ лише ця рiч, - пише Гегель, - полягаСФ винятково в ii властивостях. Ними вона вiдрiзняСФться вiд iнших речей. Потiм формуСФться наступна характеристика визначеностi - якiсна визначенiсть. Знання внутрiшньоi якiсноi визначеностi обСФктiв доповнюСФться знанням iх зовнiшньоi кiлькiсноi визначеностi. Для цього здiйснюСФться наступне зiставлення, але вже загального, одноякiсного, що й виявляСФ кiлькiснi характеристики цього загального.
У дiалектичному принципi взаСФмозвязку певного й невизначеного вiдбите те положення, що в процесi пiзнання визначенiсть будь-якого виду, рiвня, будь-якого ступеня повноти не виключаСФ й не може виключити наявностi сфери невизначеного. У силу своСФi загальностi категорii дiалектики охоплюють не тiльки рiзноманiтнi сфери вивченого, але й знання неповне, i область незвiданого. Цим вони дають можливiсть перебороти те протирiччя пiзнання, коли обСФктом пiзнання може бути лише те, що вже дано в мисленнi, хоча якщо воно дано в мисленнi, те його пiзнання зайво.
Всi речi самi по собi суперечливi. ВзаСФмодiя мiж рiзними протилежними сторонами або моментами усерединi речi може проходити рiзнi етапи, фази, щаблi. У сукупностi вони дають розгорнення обСФктивного дiалектичного протирiччя в часi: тотожнiсть (СФднiсть) протилежностей, розходження (рiзниця) протилежностей, властиво протирiччя (як активна взаСФмодiя протилежностей). Зрозумiло, це не бiльш нiж загальна (приблизна) схема розвитку протирiч.
Тотожнiсть - категорiя, що вiдбиваСФ подiбнiсть, однаковiсть обСФктiв або iхнiх властивостей. Усяка тотожнiсть тимчасово, минуще, вона завжди припускаСФ розходження. Розходження фiксуСФ неоднаковiсть ознак, властивостей, тенденцiй i означаСФ можливiсть iхньоi подальшоi взаСФмодii один з одним як сторiн протирiччя. Це породження розходжень переростаСФ в протирiччя, як iстотне розходження. Тотожнiсть i розходження, будучи досить абстрактним вираженням суперечливостi, можуть конкретизуватися надалi, наприклад як якiсть i кiлькiсть.
З тотожнiстю i СФднiстю тiсно звязане поняття гармонii. Гармонiя - це така СФднiсть, де взаСФмозвязок настiльки великий, що обумовлюСФ стрункiсть цiлого, його порядок. Гармонiя СФ згоду, вiдповiднiсть. Воно припускаСФ протирiччя, але частини гармонiйного цiлого не повиннi домiнувати одна над iншою. Проте ця не рiвновага протилежностей, гармонiя - певний тип загальних звязкiв.
Гармонiя - поняття, що часто зустрiчаСФться в iсторii фiлософii, iнодi неi ототожнювали з мiрою. Сприймаючи або почуваючи гармонiю розвитку конкретних обСФктiв, людина не завжди була здатна пояснити ii. Чисто емпiрично знаючи, наскiльки складно створити щось гармонiйне, як вимоглива прекрасна гармонiя до тридцятилiтнiм ii елементам, коли найменша диспропорцiя компонент порушуСФ гармонiю цiлого, людина помилково ставила мiж поняттями гармонii й мiри знак рiвностi. Однак поняття мiри ширше, нiж поняття гармонii. ОстаннСФ крiм СФдностi якiсних i кiлькiсних характеристик припускаСФ одночасно особлива вiдповiднiсть форми й змiсту. Усяке гармонiйне буття СФ мiра, але не завжди яке-небудь буття, будучи мiрою, гармонiйно. Проблема спiввiдношення гармонii й протирiч iз багатьох причин особливо актуальна в сучасних соцiальних умовах.
Про спiввiдношення простого i складного мiркували багато хто. Досвiд безпосереднього сприйняття речей формував протягом сторiч у свiдомостi людей таке подання: складне - це те, що складаСФться, складене iз чого-небудь, а простоi - те, iз чого складаСФться складне. Так про це говориться, наприклад, у листi Епiкура до Герадота: У числi тiл однi суть зСФднання, а iншi - те, iз чого утворенi зСФднання. Подання це виявляСФться досить розповсюдженим i iснуСФ довгий час. Ризикуючи занадто затягти виклад, звернемося, однак, до тому, як Гегель аналiзуСФ кантiвську антиномiю, що стосуСФться нескiнченноi подi?/p>