Фiлософськi категорii дiалектики
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ерше, вiн орiСФнтуСФ дослiдника на облiк усього рiзноманiття й складностi обСФктивних процесiв заперечення, що вiдбуваються в природi й суспiльствi, по-друге, вимагаСФ облiку iснуючого взаСФмозвязку старих i нових теорiй, взаСФмозвязку, помiченоi ще М.РЖ. Лобачевским i сформульованоi Н. Бором як принцип вiдповiдностi. Дiалектичне заперечення, як будь-який iнший принцип дiалектики, дiСФ й проявляСФ себе конкретно в конкретнiй ситуацii. У цiлому ж цей принцип описуСФ СФднiсть циклiчностi й лiнiйноi спрямованостi змiн, розкриваСФ спiральний характер розвитку.
Суперечливiсть
Процес заперечення заперечення завжди припускаСФ, як ми розглядали вище, певнi протирiччя мiж старим i новим. Однак обСФктивна суперечливiсть дiйсного миру настiльки багата й рiзноманiтна, що, зрозумiло, не може бути зведена тiльки до цих протирiч.
Гегель пiдкреслював, що протирiччя не слiд уважати просто якоюсь ненормальнiстю, що зустрiчаСФться лише подекуди. На його думку, воно СФ й принцип усякого саморуху. Будь-яке механiчне перемiщення обСФкта в просторi - це вже саме наявне iснуюче протирiччя, а кожне щось життСФво, тiльки якщо воно мiстить у собi протирiччя. Всi речi i явища суперечливi, немаСФ взагалi абсолютно нiчого, у чому ми не могли б i не минулого би змушенi виявити протирiччя. Можна тому аналiзувати суперечливiсть фiзичних явищ, хiмiчних процесiв, бiологiчних обСФктiв i т.д. РЖз суперечливостi обСФктивноi реальностi випливаСФ й суперечливiсть пiзнання цiСФi реальностi. От чому нам доведеться говорити лише про загальну природу суперечливостi, розглядаючи категорiю протирiччя в самому загальному планi.
У лiтературi традицiйно розглядаються iдеалiзованi протирiччя, що складаються iз двох протилежностей, хоча природна й соцiальна реальнiсть багато складнiше, нiж представляСФться субСФктовi пiзнання на кожному iсторично певному етапi розвитку знань. Реальнi, не очищенi абстракцiСФю протирiччя складаються з бiльшого числа сил, моментiв. Усяка рiч - це процес, переплетення рiзноманiтних взаСФмодiючих моментiв. У ходi дослiдження увага в першу чергу звернено на тi взаСФмодii, якi виявляються iстотними для буття обСФкта в його даному якiсному станi. ВiдбуваСФться як би розщеплення, роздвоСФння СФдиного на протилежностi. Категорiя протилежнiсть позначаСФ одну зi сторiн дiалектичного протирiччя. РЖдеалiзоване протирiччя - це, зрозумiло, спрощення дiйсностi. При всiй зовнiшнiй простотi такого пiдходу виникають вiдразу двi проблеми. По-перше, категорiя протирiччя - це не застигле, готове поняття, ii необхiдно далi дослiджувати на основi нових конкретних даних. Довiльне твердження симетрii в структурi протирiччя огрублюСФ дiйснi вiдносини. По-друге, кожна сторона протирiччя - це самостiйна система зi своiми звязками, особливостями й вона сама може бути розщеплена на протилежностi. Ситуацiя суперечливостi виявляСФться однiСФi iз самих основних пiзнавальних ситуацiй. В Науцi логiки Гегель пiдкреслюСФ, що лише доведенi мислячим розумом до крайнього ступеня протирiччя рiзноманiтнi моменти здобувають ту негативнiсть, що i вважаСФться iманентною пульсацiСФю саморуху.
Уже елейським фiлософам було ясно, що множиннiсть не можна мислити без протирiччя. Визнання принципу суперечливостi служить умовою подання миру як рiзноманiття. Цей принцип поряд iз принципом СФдностi рiзноманiтного вiдтворить у мисленнi людини навколишнiй свiт як систему, як СФдине взаСФмозалежне й мiнливе цiле.
РоздвоСФння СФдиного
Принцип роздвоСФння СФдиного на протилежностi конкретизуСФ вiдразу два, названих вище, принципу дiалектики. Саме роздвоСФння СФдиного припускаСФ й обСФднання, взаСФмозвязок, СФднiсть протилежних сторiн. СубСФкт пiзнання, моделюючи дiйснiсть, завжди прагне виявити взаСФмнi звязки тих категорiй, якi вiдбивають дослiджуванi особливостi або сторони реальностi в контекстi рiшення конкретноi проблеми. У фiлософii часто використовуються особливостi взаСФмозвязку категорiй абстрактне i конкретне. Вони вперше були уведенi Гегелем для дослiдження самого теоретичного мислення. Абстрактне означаСФ результат абстрагування, коли якi-небудь особливостi й вiдносини дослiджуваного обСФкта не враховуються, а видiляються лише тi властивостi й вiдносини, якi необхiднi для його вивчення на даному етапi пiзнання. Звiдси однобiчнiсть абстрактного, його неповнота, обмеженiсть як специфiчного вiдбиття дiйсностi. Конкретне позначаСФ обСФкт iз усiма його властивостями, у всiх рiзноманiтних звязках i вiдносинах.
Будучи протилежностями, абстрактне й конкретне у взаСФмозвязку один з одним виражають специфiку теоретичного вiдтворення дiйсностi. Широко використовуване вираження сходження вiд абстрактного до конкретного означаСФ по сутi перехiд вiд загального до частки, коли обСФкт вiдтворюСФться у своiй цiлiсностi, i припускаСФ, що перед цим субСФкт пiзнання вже зробив (тобто спочатку зробив) рух вiд конкретного до абстрактного. Рух вiд конкретного до абстрактного припускаСФ й побудова вихiдноi понятiйноi сiтки науки, що даСФ можливiсть класифiкувати явища й установлювати певнi емпiричнi залежностi. Принцип взаСФмозвязку абстрактне i конкретного дозволяСФ й проникнути в сутнiсть дослiджуваного, i вiдбити конкретне рiзноманiття почуттСФво фиксуСФмого. Дiалектика орiСФнтуСФ на конкретний аналiз конкретноi ситуацii, де кожне конкретне СФ, по сутi, СФднiсть розрiзнених i помiтних моментiв,