Фiлософськi iдеi Л. Витгенштейна
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
му, необхiдного для перекладу одних пропозицiй в iншi.
Цi думки Витгенштейн висловив в Трактатi досить фрагментарно, але вони були докладно розвиненi дiячами Вiденського кружка i склали одну з фундаментальних догм логiчного позитивiзму.
Але iнодi Витгенштейн говорить i щось iнше. Адже для нього логiчна структура мови тотожна логiчнiй структурi миру. Тому, хоча пропозицii логiки й математики беззмiстовнi, хоча вони нiчого не висловлюють про свiт, проте вони показують нам дещо самою своСФю формою.
Це розходження тим часом, що пропозицiя говорить, i тим, що воно показуСФ, досить iстотно для Витгенштейна. Логiковi миру, що пропозицii логiки показують у тавтологiях, математика показуСФ в рiвняннях.
Ця думка Витгенштейна логiчними позитивiстами була вiдкинута.
Але як зрозумiти зауваження Витгенштейна про те, що пропозицii логiки показують логiковi миру? Вiзьмемо таку тавтологiю: Дощ iде або не йде або А або не - А. Отож, ця тавтологiя, по Витгенштейну, розкриваСФ нам структуру миру. Ця структура така, що допускаСФ альтернативи.
Вiзьмемо математичне вираження 2 + 2 = 4. Це вираження вказуСФ на дискретнiсть свiту, на iснування в ньому рiзних частин. Свiт Парменида не такий. Вiн являСФ собою абсолютну СФднiсть.
Така справа iз пропозицiями логiки й математики. Але крiм них, i крiм висловлень про факти, iснують ще фiлософськi пропозицii. Як бути з ними? Тут Витгенштейн надходить не менш радикально. Оскiльки цi пропозицii не говорять про факти й не СФ тавтологiями, здебiльшого вони безглуздi.
Бiльшiсть пропозицiй i питань, висловлених iз приводу фiлософських проблем, не помилковi, а безглуздi. Тому ми взагалi не можемо вiдповiдати на такого роду питання, ми можемо тiльки встовити iхня безглуздiсть. Бiльшiсть питань i пропозицiй фiлософiв випливаСФ з того, що ми не розумiСФмо логiки нашоi мови. Тому, якщо фiлософiя хоче мати хоч якесь право на iснування, вона повинна бути нiчим iншим, як критикою мови.
Згiдно Витгенштейну, це значить, що фiлософiя не СФ однiСФi iз природничих наук.
Цiль фiлософii - логiчне прояснення думок.
Фiлософiя - не теорiя, а дiяльнiсть.
Фiлософська робота складаСФться, по сутi, з розясненнi.
Результат фiлософii - не деяка кiлькiсть "фiлософських пропозицiй", але прояснення пропозицiй.
Фiлософiя повинна проясняти й строго розмежовувати думки, якi без цього СФ як би темними й розпливчастими. Це розумiння фiлософii, в основному, було прийнято логiчними позитивiстами.
У наведених вище словах Витгенштейна висвiтлюСФться не тiльки концепцiя фiлософii, але й цiла свiтоглядна концепцiя. Вона припускаСФ, що СФдиною формою звязку людини з навколишнiм його природним i соцiальним миром СФ мова. Людина повязаний з миром i iншими способами, практичним (коли вiн оре, сiяСФ, робить, споживаСФ й т.д.), емоцiйно, коли вiн випробовуСФ якiсь почуття стосовно iнших людей i речей, вольовим i т.п. Але його теоретичне, iнтелектуальне вiдношення до миру вичерпуСФться мовним вiдношенням, або навiть СФ мовне вiдношення. РЖнакше кажучи, картина миру, що людина створюСФ у своСФму розумi або в поданнi, визначаСФться мовою, його структурою, його будовою й особливостями.
У цьому змiстi свiт людини - це свiт його мови. У свiй час неокантiанцi Марбургськоi школи вчили про те, що свiт, як його розумiСФ наука, конституюСФться в судженнi. У Витгенштейна ми знаходимо вiдгомiн цiСФi iдеi, але з упором не на акт мислення, а на акт говорiння, мови, на мовний акт. Свiт конституюСФться в мовному актi.
Таким чином, всi проблеми, якi виникають у людини в процесi його теоретичного вiдношення до миру, являють собою мовнi проблеми, що вимагають мовного ж рiшення. Це значить, що всi проблеми виникають у результатi того, що людина щось говорить про свiт, i тiльки тодi, коли вiн говорить про нього. А тому що говорити вiн може правильно, вiдповiдно до природи його мови, i неправильно, тобто в порушення його природи, то можуть виникати труднощi, плутанина, нерозвязнi парадокси й т.д. i т.п. Але iснуюча мова досить недосконала, i це його недосконалiсть теж СФ джерелом плутанини. Так на даному етапi вважав Витгенштейн.
Лiтература
1. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. - М., 1958.
2. Витгенштейн Л. О достоверности. Отрывки // Вопр. филос. 1991. № 2.
3. Рассел Б. Людське пiзнання. - К., 1999.
4. Куайн У. ван О. Слово й обСФкт. - К., 2000.