Фiлософськi iдеi Л. Витгенштейна
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Вµно представляСФ процес пiзнання i його структуру, тому що iгноруСФ його надзвичайну складнiсть: висування гiпотез, створення моделей, використання математичного апарата й т.п.
Це данина певноi розумовоi традицii, що прагне до максимального спрощення багатства дiйсних вiдносин миру й пiзнання, що зберiгаСФ переконання в тiм, що всi складнi вiдносини можуть бути зведенi до найпростiшим i елементарним. Це iдея не тiльки Витгенштейна й Рассела, вона була властива взагалi всьому науковому мисленню протягом багатьох столiть. Тiльки поступово наука стала переконуватися в нездiйсненностi цього iдеалу, у надзвичайнiй складностi реальностi, а отже, i ii пiзнання, у помилковостi будь-якого редукционизма.
Правда, прагнення до простоти збереглося у виглядi свого роду регулятивноi iдеi. З багатьох, бiльш-менш рiвноцiнних гiпотез або видiв доказу, учений завжди вибере й визнаСФ найбiльше простоi. Але ця простота не абсолютна, а вiдносна, це простота в складностi.
Що стосуСФться позитивiзму, з яким ми зараз маСФмо справу, то простота була для нього не методологiчним принципом, а вираженням певноi фiлософськоi установки. У Маху вона була сформульована як принцип економii мислення.
Позитивiстська фiлософiя в цьому випадку вiдстала вiд розвитку науки через прихильнiсть своiй антиметафiзичнiй догмi. У випадку ж з Витгенштейном це вiдставання повторилося, оскiльки надзвичайно складне вiдношення мислення до дiйсностi було зведено до спрощеноi картини зображення в мовi ii атомарноi структури, тобто атомарних фактiв.
Все-таки це була одна з перших спроб усвiдомити фiлософський змiст вiдносини мови до миру, до фактiв.
Неспроможнiсть своСФi концепцii незабаром стала очевидноi самому Витгенштейну, i вiн вiд ii вiдмовився. Погляди пiзнього Витгенштейна виходять iз досить вiдмiнного розумiння мови. Однак, ми ще не можемо розстатися з Трактатом. У ньому СФ ще ряд надзвичайно важливих iдей, якi вплинули на становлення логiчного позитивiзму.
З того, що ми вже знаСФмо, треба, що СФдине призначення мови, по Витгенштейну, полягаСФ в тому, щоб затверджувати або заперечувати факти. Мова призначена для того, щоб говорити про факти, i тiльки про факти. Усяке iнше використання мови неправомiрно, тому що нiщо iнше не може бути виражене або висловлене в мовi. Зокрема, мову непридатний для того, щоб говорити самому себе. А це значить, що, по-перше, хоча мова маСФ щось загальне або тотожне з миром, про яке вiн говорить, це загальне не може бути висловлено. Пропозицii можуть зображувати всю дiйснiсть, але вони не можуть зображувати те, що вони повиннi мати загального з дiйснiстю, щоб бути здатними ii зображувати - логiчну форму.
Для того, щоб можна було зображувати логiчну форму, ми повиннi були б могти поставити себе разом iз пропозицiями поза логiкою, тобто поза миром.
Витгенштейн говорить, звичайно, про мову науки, хоча не обмовляСФ це спецiально. Однак, якщо вважати мовою мова науки, те це не позбавить нас вiд необхiдностi вирiшити одну важку проблему. Справа в тому, що, якщо мова може говорити тiльки про факти, те як бути iз пропозицiями логiки й математики? А V A. 2+2=4 i т.д. У цих висловленнях мова адже йде не про факти, i вони не можуть бути зведенi до атомарних пропозицiй. У той же час очевидно, що цi пропозицii щось затверджують.
Що ж являють собою цi пропозицii? Тут Витгенштейн пiдходить до одному iз важких питань теорii пiзнання, до питання, що хвилював i Аристотеля, i Декарта, i Канта, i Гуссерля. Мова йде про природу так званих самоочевидних iстин. Нiхто не сумнiваСФться в тiм, що 2х2=4, або в тiм, що А V A, тобто в тiм, що сьогоднi 7 жовтня або сьогоднi не 7 жовтня. Але що робить цi пропозицii очевидними iстинами? Чому ми не сумнiваСФмося в них? Яка iхня природа, а отже, i природа всiСФi логiки й математики?
Декарт уважав, що ми сприймаСФмо iх з такою яснiстю й виразнiстю, якi виключають можливiсть сумнiву. Кант думав, що вони СФ синтетичними судженнями апрiорi. Вони можливi, завдяки тому, що ми маСФмо апрiорнi форми чуттСФвостi: простором i часом.
Гуссерль думав, що положення логiки СФ вiчними, абсолютними, iдеальними iстинами, iхня iстиннiсть убачаСФться безпосередньо в актi iнтелектуального споглядання або iнтуiцii.
Витгенштейн, якому потрiбно було насамперед установити логiко-лiнгвiстичний статус подiбних пропозицiй, пiшов iншим шляхом. Вiн запропонував досить радикальне, смiливе й новаторське рiшення питання. Вiн заявив, що пропозицii логiки й математики СФ абсолютно щирими, тому що нiчого не говорять, нiчого не зображують, не виражають нiякоi думки. Строго говорячи, вони навiть не СФ пропозицiями. На думку Витгенштейна, це тавтологii.
Мовнi вираження Витгенштейн дiлить на три види: пропозицii вони щирi, якщо вiдповiдають дiйсностi; тавтологii завжди щирi, наприклад, (а + b)2 = а2 + 2аb + b2; протирiччя нiколи не щирi.
Тавтологiя й протирiччя - не образи дiйсностi. Вони не зображують нiякого можливого положення речей, оскiльки перша допускаСФ будь-яке можливе положення речей, а друге не допускаСФ нiякого. Але, згiдно Витгенштейну, те, що образ зображуСФ, СФ його змiст. А тому що тавтологiя, як i протирiччя нiчого не зображуСФ, то тавтологiя й протирiччя не мають змiсту. Як ми сказали б зараз, тавтологii (тобто пропозицii логiки й математики) не несуть нiякоi iнформацii про свiт.
Я не знаю, наприклад, нiчого про погоду, якщо я знаю, що дощ iде, або, що дощ не йде. А V A. Це не виходить, по Витгенштейну, що тавтологiя взагалi безглузда, вона СФ лише частиною символiз