Фiлософськi iдеi Л. Витгенштейна
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?и, що, як i в Рассела, атомарний факт не СФ щось неподiльне.
Але важливiше те, що iнтерес Витгенштейна зосереджений не стiльки на свiтi самому по собi, скiльки мовою й на його вiдношеннi до миру тих фактiв, якi роблять пропозицii щирими. Витгенштейн заявляСФ, що мир визначений фактами й тим, що це все факти. Факти - це все те, про що говориться в пропозицiях. РЖз цього погляду природа факту байдужна.
Але хiба пропозицii говорять тiльки про факти? Нi, звичайно. Однак, для Витгенштейна характерно саме це допущення. Витгенштейн виходить iз цього фундаментального допущення, що насправдi СФ довiльним i не вiдповiдаСФ дiйсностi. Воно тiльки показуСФ залежнiсть його картини миру вiд певноi системи логiки.
Яке ж вiдношення пропозицiй до фактiв? Згiдно Расселу, структура логiки, як кiстяка iдеальноi мови, повинна бути такий же, як i структура миру. Витгенштейн доводить цю думку до кiнця. Вiн уважаСФ, що пропозицiя СФ не що iнше, як образ, або зображення, або логiчна фотографiя факту. У пропозицii повинне бути в точностi стiльки рiзних частин, скiльки iх СФ в положеннi речей, що воно зображуСФ.
РЖ кожна частина пропозицii повинна вiдповiдати частинi положення речей, i вони повиннi перебувати в зовсiм однаковому вiдношеннi друг до друга.
Згiдно Витгенштейну, в образi й у вiдображуваному повинне бути щось тотожне, щоб перший взагалi мiг бути образом другого. Це тотожне i СФ структура пропозицii й факту. Витгенштейн писала: Грамплатiвка, музична думка, партитура, звуковi хвилi - все це коштуСФ друг до друга в тiм же внутрiшнiм образному вiдношеннi, яке iснуСФ мiж мовою й миром. Всi вони мають загальну логiчну структуру.
РЖ далi ми читаСФмо: Пропозицiю СФ образ дiйсностi, тому що я знаю представлене iм положення речей, якщо я розумiю дану пропозицiю. РЖ я розумiю пропозицiю без того, щоб менi пояснили його змiст. Чому це можливо? Тому що пропозицiя саме показуСФ свiй змiст.
Для того ж, щоб довiдатися, щирий або помилковий образ, ми повиннi зрiвняти його з дiйснiстю. З образа самого по собi не можна довiдатися, щирий вiн або помилковий, тому що немаСФ образа щирого апрiорi. Операцiя порiвняння тим бiльше можлива, що, згiдно Витгенштейну, у пропозицii повинне бути в точностi стiльки рiзних частин, скiльки iх СФ в положеннi речей, що воно зображуСФ.
Цю ситуацiю наочно можна уявити собi на прикладi пропозицii, що нерiдко фiгуруСФ в роботах неопозитивистiв: Кiшка на килимi. Зображення описаного iм положення речей показуСФ всi три елементи пропозицii:килим, кiшку i ii положення на килимi.
Таке, по Витгенштейну, вiдношення мови до миру, до дiйсностi. Безсумнiвно, що Витгенштейн почав дуже цiкаву спробу проаналiзувати вiдношення мови до миру, про яке мова говорить. Тому що питання, на який вiн хотiв вiдповiсти, це, як виходить, що те, що ми говоримо про свiт, виявляСФться щирим?
Але ця спроба все-таки завершилась невдачею. По-перше, вчення про атомарнi факти було зовсiм штучною доктриною, придуманоi ad hoc для того, щоб пiдвести онтологiчну базу пiд певну логiчну систему. Вище приводилися вже вiдповiднi слова Рассела. А от, що говорить сам Витгенштейн: Моя робота просувалася вiд основ логiки до основ миру.
По-друге, визнання мовного вираження або пропозицii безпосереднiм зображенням дiйсностi, ii образом у самому буквальному значеннi слова, настiльки спрощуСФ дiйсний процес пiзнання, що нiяк не може служити його скiльки-небудь адекватним описом.
Можна було б мiркувати так: логiка i ii мова сформувалися пiд впливом структури дiйсностi й вiдображають ii структуру. Тому, знаючи структуру мови, ми можемо вiд ii спуститися до структури миру.
Але це було б можливо, якби ми мали гарантiю того, що логiка (у цьому випадку логiка Principia Mathematica) маСФ абсолютне значення. Але це не так. Логiка Principia Mathematica - одна з можливих логiчних систем, не бiльше того. Логiк може бути багато, а мир тiльки один. У цьому випадку це своСФрiдна аберацiя свiдомостi Рассела, що створив цю систему, i Витгенштейна, що неi сприйняв.
З нашоi звичайноi точки зору, проблема пiзнання - це проблема вiдносини свiдомостi насамперед до матерiальноi дiйсностi, це - теоретичне вiдношення субСФкта до обСФкта. Пiзнання, здiйснюване, зрозумiло, за допомогою мови, мовних знакiв, СФ iдеальне вiдтворення обСФктивноi реальностi, ii вiдтворення на понятiйному рiвнi. Знання iдеально, хоча воно здобуваСФться, фiксуСФться й виражаСФться за допомогою матерiальних знакiв.
У Витгенштейна позицiя iнша. У нього процес пiзнання, оскiльки про нього можна говорити, розгортаСФться на одному рiвнi, саме, на рiвнi нейтрального монiзму.
У Витгенштейна думка й пропозицiя, по сутi справи, збiгаються, тому що й те й iнше СФ логiчний образ факту. У той же час i сам цей образ теж СФ факт поряд з iншими. Образ це такий факт, що зображуСФ iнший факт.
Вся нескiнченно рiзноманiтна дiйснiсть зводиться Витгенштейном до сукупностi атомарних фактiв, як би розкладених на однiй площинi. Паралельно iй розташована площина, заповнена елементарними пропозицiями, структура яких у точностi зображуСФ структуру фактiв. (Ми вiдволiкаСФмося зараз навiть вiд того, що в дiйсностi у Витгенштейна структура фактiв СФ лише проекцiя структури пропозицiй.)
Це надзвичайно спрощена модель. Вона нiяк не вiдповiдаСФ дiйсному процесу пiзнання. Вона односторонньо зображуСФ предмет пiзнання, зводячи його до атомарних фактiв. Вона ставить абсолютну межу, до якого може дiйти пiзнання у виглядi цих фактiв. Вона спрощ?/p>