Фiлософiя неотомiзму
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Фiлософiя неотомiзму
Теологiзацiя окремих шкiл сучасноi фiлософii й естетики Заходу зумовлена значним впливом на iхнiх представникiв неотомiзму офiцiйноi доктрини католицькоi церкви. Томiзм, який спирався на вчення монаха-домiнiканця Фоми Аквiнського (12251274), був особливо популярним i впливовим в епоху середньовiччя. Пiд тиском матерiалiстичноi фiлософii XVIIXVIII столiть, наукових досягнень цього перiоду вiн поступово втратив свою популярнiсть. Вiдродження томiзму почалося в другiй половинi XIX столiття, а в 1879 роцi модернiзована форма його неотомiзм проголошуСФться офiцiйною фiлософiСФю католицькоi церкви, пiдтримуСФться Ватиканом. Слiд зазначити, що анi томiзм, анi неотомiзм не СФ цiлiсним ученням, а обСФднуСФ рiзнi течii й школи. Можна стверджувати, що найпослiдовнiше iдеi Фоми Аквiнського розвивають представники ортодоксального томiзму. Водночас навколо iдеi неотомiзму обСФднуСФться чимало дослiдникiв, якi намагаються осучаснити фiлософiю середньовiччя, розкрити ii психологiчний, антропологiчний потенцiал. Простежуються тенденцii зближення неотомiзму з iншими фiлософськими напрямами; феноменологiСФю, психоаналiзом, екзистенцiалiзмом. Незважаючи на внутрiшнi розбiжностi й суперечностi, неотомiзм маСФ i СФдинi принципи. Унiверсального значення неотомiзм надаСФ принциповi аналогii буття, який поСФднуСФ двi головнi iдеi: 1) основою i джерелом усього сущого СФ буття бога; 2) все суще СФ реальним i iстинним тiСФю мiрою, якою воно вiдображаСФ буття бога. Дослiдники неотомiзму слушно зауважують, що принцип аналогii СФ формою релiгiйно-iдеалiстичноi метафiзики i, маючи унiверсальне значення, поширюСФться на всi сфери фiлософськоi рефлексii: онтологiю, гносеологiю, етику, естетику, антропологiю, натурфiлософiю, логiку, аксiологiю. Щодо естетики, то, як вiдомо, однiСФю зi специфiчних граней багатьох напрямiв сучасноi захiдноi естетики й мистецтва СФ створення iлюзорноi дiйсностi, свiдоме привнесення у творчiсть нового мiстицизму. Неотомiзм виявляСФ цю тенденцiю найпослiдовнiше. Звязок захiдноi фiлософii з релiгiСФю вiдбуваСФться сьогоднi в кiлькох напрямах. Це передусiм теологiзацiя сучасних фiлософсько-естетичних концепцiй. Так, Е. Фромм вважаСФ за необхiдне створити нову релiгiю для iнтелiгенцii. РЖнтелектуальний розвиток iнтелiгенцii, на думку вченого, обовязково веде до нiгiлiзму. ВиникаСФ своСФрiдна залежнiсть: чим вищим СФ iнтелект, ширшим коло iнтересiв людини, тим активнiше формуються ii нiгiлiстичнi уявлення. Вiдомий американський естетик Т. Манро стверджуСФ, що деякi художнi методи й принципи мистецтва, зокрема натуралiзм, не тiльки органiчно спiвiснують з релiгiйною свiдомiстю, а й стимулюються нею. Натхнення митця Манро оцiнюСФ як промiнь свiтла з потойбiчного свiту, а творчий процес, на його думку, не пiддаСФться рацiональному аналiзовi. Аналогiчнi висловлювання трапляються в працях Дж. Сантаяни, П. ФулькСФ, Г. Марселя та iн.
Первинним неотомiсти вважають божественне, чисте буття. Матерiальний свiт проголошуСФться вторинним, похiдним. Бог визнаСФться першопричиною буття й першоосновою всiх свiтоглядних настанов людини. Неотомiстська естетика базуСФться на iдеi пiдкорення мистецтва, митця служiнню Боговi, церквi. Мистецтво перетворюСФться на iлюстратора теологiчних доктрин, обмежуСФться певним каноном.
Неотомiстська естетика, як i iншi естетичнi концепцii, спираСФться на ширше за проблематикою фiлософське бачення свiту, нiж доктрина неотомiзму. Серед фiлософських iдей, якi вплинули на формування неотомiстськоi естетики, слiд видiлити iдею про акт i потенцii, що лежать в основi онтологii неотомiзму. Згiдно з цiСФю iдеСФю процеси виникнення тих чи iнших речей або явищ трактуються як актуалiзацiя потенцiй. Хоч потенцiя розглядаСФться в неотомiзмi як чисто абстрактна можливiсть, проте сама постановка питання вiдкриваСФ новий ракурс дослiдження проблем творчих потенцiй особи, зокрема у сферi мистецькоi дiяльностi. Плiдною для такого дослiдження СФ i загальнофiлософська концепцiя особистостi, атрибутами якоi в неотомiзмi виступають свобода, самосвiдомiсть, здатнiсть до реалiзацii в духовному актi, творчiсть i самотворчiсть. i хоч цi атрибути особистостi дiстають своСФ цiннiсне пiдтвердження лише у спiввiдношеннi з Богом, неотомiстська естетика все ж таки маСФ можливiсть дати власну iнтерпретацiю цим поняттям i специфiцi iхнього функцiонування, принаймнi у сферi створення i сприймання релiгiйного мистецтва.
Кожен твiр релiгiйного мистецтва СФ втiленням у художнiх образах божественноi iдеi, а митець для неотомiстiв провiсник Бога. Слiд зазначити, що проблеми релiгiйного мистецтва та його мiiя в культурi XX столiття стали обСФктом теоретичного аналiзу навiть в офiцiйних документах рiзних релiгiйних конфесiй. Так, в енциклiцi папи Пiя XII Медiатор iдеi (1947) зафiксовано, що сучасному мистецтву слiд надати свободу у вiдповiдному й благоговiйному служiннi церквi та священним ритуалам за умови, що вони збережуть рiвновагу мiж стилями, не схиляючись анi до надто реалiстичного, анi до зайвого символiзму. Така позицiя зумовила значно активнiшу, нiж у школах iнших теоретичних орiСФнтацiй, розробку проблеми видiв мистецтва в неотомiстськiй естетицi. Особливу увагу придiляють неотомiсти розвитковi музики, зокрема проблемам лiтургiйноi музичноi культури. Пiсля прийняття на II Ватиканському соборi (1962-1965) Конституцii святоi лiтургii почався процес модернi