Фiлософiя неотомiзму
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
зацii мови богослужiння замiни священноi латини на доступнiшi мовнi форми, а це, безперечно, демократизувало лiтургiчну дiю. Наголошуючи на ролi й значеннi музики, представники неотомiстськоi естетики розробляють шляхи використання традицiйною релiгiйною музикою властивих певним регiонам нацiональних ритмiв, мелодiй, музичних iнструментiв. Такi запозичення заохочуються передусiм у мiсiонерськiй дiяльностi за умови, що вони не суперечитимуть сутностi релiгiйноi iдеi, прославленню Бога и почуттям вiруючих.
Важливою iдеСФю томiзму й неотомiзму СФ пошуки шляхiв гармонiзацii науки та вiри: завдання фiлософii пiдвести розум до iдеi Бога, а доказ реальностi Бога це вже сфера теологii. Природа СФ дороговказом на шляху до небесного, божественного. У цьому контекстi бiльшiсть представникiв неотомiзму розробляють проблему прекрасного, наголошуючи на нiй як на провiднiй в естетичнiй науцi. Звичайно, обСФктивна оцiнка мiiя тiСФi чи iншоi проблеми в структурi науки питання надто важливе. Проте не менш важливим СФ розумiння проблеми та ii iнтерпретацiя, яку пропонуСФ той чи iнший напрям сучасноi естетичноi науки. Що ж до неотомiзму, то його прихильники осмислюють прекрасне через поСФднання абсолютноi й вiдносноi краси, при цьому носiСФм абсолютноi, вiчноi краси проголошуСФться Бог.
Найбiльш послiдовно й повно естетична проблематика неотомiстiв представлена в працях французького теоретика Жака Марiтена (18821973), зокрема в його книзi Вiдповiдальнiсть митця, яка була написана наприкiнцi 50-х рокiв i спиралася на дослiдження вченого 20-х рокiв (Мистецтво i схоластика та Межi мистецтва). Ж. Марiтен iронiчно ставиться до людини взагалi, вважаючи ii твариною, яка живиться транiендентним. На противагу звичайнiй людинi митець, на думку теоретика, керуСФться вищими уявленнями й оперуСФ поняттями краси, гармонii, опановуСФ творчу потенцiю, яка СФ iндивiдуальною здiбнiстю людини й перебуваСФ всерединi цiлiсного людського субстрату. Марiтен вводить поняття диктат краси i вважаСФ, що митець, пiдкоряючись диктатовi краси, осмислюСФ ii i втiлюСФ в людськi форми: Згiдно з Арiстотелем i Фомою Аквинським, мистецтво СФ певною потенцiСФю практичного iнтелекту, саме тiСФю його потенцiСФю, яка повязана зi створенням тих предметiв, котрi повиннi бути створеними. Мистецтво, на думку Ж. Марiтена, СФ складовою частиною естетики й вимагаСФ передусiм розумiння його соцiального та психологiчного значення. Така позицiя логiчно привела теоретика до критики теорii мистецтва для мистецтва. Аналiзуючи творчiсть Есхiла, Данте, Шекспiра та iнших видатних митцiв, Ж. Марiтен аргументовано показуСФ, що iх завжди цiкавили долi людства, що теорiя мистецтва маСФ всiляко посилювати iнтерес митця до життя конкретноi людини: не повинно бути нiякоi стiни мiж мораллю мистецтва i внутрiшнiм свiтом, бажанням i любовю, якi живуть у людськiй iстотi. Особливу увагу Ж. Марiтен придiляСФ значенню та функцiям мистецтва. При цьому вiн не вiдокремлюСФ мистецтво вiд митця, а намагаСФться повязати конкретний твiр, незалежно вiд специфiки виду мистецтва, з творчим процесом митця. Це, в принципi, теоретично плiдний шлях саме такий пiдхiд багато в чому й викликаСФ iнтерес до позицii вiдомого неотомiста. Визначаючи суть мистецтва, Марiтен пiдкреслюСФ, що вiн маСФ на увазi мистецтво всерединi митця, всерединi душi й творчого динамiзму митця, тобто певну приватну енергiю, вiтальну здiбнiсть, яку ми, без сумнiву, повиннi розглядати, вiдокремивши ii природу вiд усього стороннього, але яка iснуСФ всерединi людини i яку людина використовуСФ для створення хорошого твору.
Ж. Марiтен розглядаСФ мистецтво як своСФрiдну СФднiсть процесу творення i процесу дii впливу конкретних творiв на людину. Саме процес дii можна, на думку вченого, спiввiднести зi сферою моралi, що даСФ змогу визначити надзвичайно складнi, iнодi суперечливi процеси взаСФмоiснування та взаСФмодii мистецтва й моралi, митця, який СФ творцем конкретних творiв, i митця звичайноi людини, адже грiхи людини можуть послужити сюжетом або матерiалом для твору мистецтва, а мистецтво здатне надати iм естетичноi краси. Розвиваючи цю думку, Ж. Марiтен пише: ...Мистецтво маСФ користь з усього, навiть iз грiха. Воно дiСФ, як належало б одному з Богiв: воно не думаСФ нi про що, крiм своСФi слави. Якщо митця осуджують, картинi на це наплювати, аби тiльки вогонь, на якому його спалюють, пiшов би на випал прекрасного вiтража. Слiд зазначити, що, аналiзуючи мистецтво як специфiчний вид творчоi дiяльностi, Жак Марiтен придiляСФ велику увагу й конкретному митцевi, намагаючись якомога повнiше й обСФктивнiше вiдтворити його творчий процес. Ж. Марiтен з великою повагою ставився до французького живопиiя Жоржа Руо (18711958), якого вважав одним з найяскравiших релiгiйних митцiв XX столiття. У статтi 1952 року, присвяченiй творчостi Ж. Руо, Ж. Марiтен намагався поСФднати, так би мовити, свiтський мистецтвознавчий аналiз iз виявленням релiгiйного аспекту картин митця. Серед творiв видатного французького живопиiя справдi СФ чимало картин, якi iнтерпретують релiгiйнi сюжети: Розпяття (1918), Христос i двоСФ учнiв (1935), Кладовище (1930) тощо. Та й багато висловлювань Жоржа Руо пройнятi релiгiйним почуттям, як-от: Я вiрю у страждання, воно справдi в менi. Це СФдине моСФ надбання. Для Ж. Марiтена творчiсть Ж. Руо СФ приводом для своСФрiдноi iдентифiкацii особи митця з його к?/p>