Фiлософiя неотомiзму
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
В°ртинами. Вiн писав: Справедливо казати про картини Руо, як i про картини iнших великих митцiв сучасностi, що кожна з них iдеограма самого митця. Але кожна з них також СФ iдеограмою таСФмницi речей якогось внутрiшнього аспекту й значення, схопленого в реальностi свiту, чиi форми та прояви перед тим, як бути трансформованими, прискiпливо дослiджуються митцем, надзвичайно уважним до наймиттСФвiших знакiв, нюансiв. Як i представники психоаналiзу, Ж. Марiтен звертаСФ особливу увагу на дитинство митця, зокрема на умови його народження Руо народився у льоху пiд час бомбардування нiмцями Парижа в 1871 роцi. Витоки його релiгiйностi слiд шукати, на думку теоретика, саме у фактi збереження його життя в таких незвичайних умовах. З перших крокiв життя, несвiдомо, формувалося майбутнСФ свiтобачення митця, його трансфiгуративний реалiзм, якому, за висловом Ж. Марiтена, властива сила вiдвертостi й поетичного динамiзму живопису, митець постiйно залишаСФться на землi й водночас живе i вiрою, i духовнiстю. Серед робiт естетикiв-неотомiстiв доволi популярнi дослiдження Е. Жiльсон. Цiй авторцi властиве тяжiння до постановки й вирiшення складних теоретичних проблем: спiввiдношення естетики i теологii, природа художньоi творчостi, специфiка форми в рiзних видах мистецтва та iн. Е. Жiльсон виводить естетику з теологii, але водночас визнаСФ плiдну роль мистецтва в утвердженнi релiгiйного свiтосприймання. Намагаючись узагальнити своСФ розумiння таких складних феноменiв, як творчiсть, естетика, мистецтво, Е. Жiльсон пише: Питання було: якою мiрою iстинним СФ твердження, що термiн творчiсть означаСФ початкову дiю митцiв i особливо живопиiiв? Вiдповiдь така: оскiльки термiновий i прямий ефект подiбноi дii СФ причина буття чогось, або, простiше кажучи, оскiльки ефект подiбноi дii СФ причина буття нового суттСФвого. Тут знову порiвняння з теологiСФю може допомогти зовсiм не тому, що ми намагаСФмося будь-яким шляхом вивести естетику з теологii, але скорiше тому, що в деяких питаннях теологiя обТСрунтовуСФ своi висновки на досвiдi митцiв такою ж мiрою, як i на природi мистецтва. Як приклад саме такоi взаСФмодii Е. Жiльсон наводить Тiмей Платона. Аналiзуючи специфiку неотомiстськоi естетики, слiд ураховувати, що не лише окремi теоретики прихильники релiгiйних поглядiв, а й католицька церква в цiлому придiляСФ значну увагу проблемам мистецтва. При цьому можна простежити динамiку змiн у ставленнi до конкретного виду мистецтва чи творчостi конкретного митця. Показовим у цьому планi СФ ставлення Ватикану до кiномистецтва. Дослiдники цiСФi проблеми показують, що розвиток кiномистецтва в РЖталii на початку XX столiття натрапив на непримиренне протиборство католицькоi церкви, представники якоi вважали аморальними деякi фiльми. З метою впливу на кiнопроцеiерква почала формувати незалежнi вiд держави релiгiйнi кiнематографiчнi органiзацii, а в 1928 роцi було створено Мiжнародний католицький кiноцентр. Усвiдомлюючи iдеологiчне значення кiно, релiгiйно зорiСФнтованi митцi поступово опанували практично всi релiгiйнi, релiгiйно-iсторичнi теми, що привело до формування кiножанру релiгiйний фiльм.
Переоцiнка ставлення церкви до свiтського кiномистецтва намiчаСФться пiсля II Ватиканського собору, який проголосив оновлення католицизму, лiбералiзацiю його стосункiв з мистецтвом, помякшив вимоги церковноi цензури. Слiд пiдкреслити, що як практична дiяльнiсть католицькоi церкви в першiй половинi XX столiття, так i популярнiсть iдей неотомiзму серед частини СФвропейськоi iнтелiгенцii зумовили надзвичайно зацiкавлене, небайдуже ставлення митцiв до релiгiйноi тематики. Наведемо конкретнi приклади. Так, Жан Кокто (18891963) визначний французький письменник, театральний дiяч, один з фундаторiв СФвропейського модернiзму певний час перебував пiд безпосереднiм впливом iдей Ж. Марiтена. Приблизно з 1923 року Кокто визнаСФ цього теоретика своiм духовним наставником i повертаСФться до католицизму вiри свого дитинства. Певний час Ж. Кокто осуджуСФ атеiстичнi переконання значноi частини СФвропейських модернiстiв i збираСФться присвятити свою творчiсть Богу. Мiж Кокто й Марiтеном виникаСФ листування, насичене теоретичними роздумами про роль i мiiе мистецтва у формуваннi релiгiйноi свiдомостi. Цiкаво, що саме Ма-рiтен у листi Вiдповiдь Жану Кокто закликав письменника до бiльш розважливоi позицii й висловив думку про автономнiсть мистецтва, про iнтерес Бога до мистецтва як такого, а не тiльки до творiв релiгiйного чи католицького змiсту. Релiгiйними мотивами пройнята творчiсть французького письменника й художника Макса Жакоба (18761944). РДврей походженням, вiн прийняв католицтво й одним з перших серед французьких модернiстiв почав шукати шляхи примирення ортодоксальних релiгiй з мистецтвом нових форм, обстоювати право митця вiдтворювати релiгiйну тематику в поезii, живопису без обовязкового наслiдування канону. Близькою до позицii Жакоба була позицiя Шарля Дюбо (18821939) вiдомого французького критика, есеiста, громадського дiяча. Протягом 19461955 рокiв вiн видаСФ Щоденники, якi СФ яскравим документом поширення релiгiйних iдей, релiгiйноi психологii серед найосвiченiшоi частини iнтелiгенцii. Саме в Щоденниках, якi Ш. Дюбо вважав головною працею життя, почала формуватися iдея релiгii для iнтелектуалiв, яка дiстане теоретичний розвиток у 70-тi роки, зокрема в роботах Е. Фромма. Серед послiдовних прихильникiв релiгiйного мистецтва як способу вираже?/p>