Філософія кохання у творчості письменників кінця XIX - початку 20 століття
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
ая смерть, чем жизнь, отделенная от жизни другого? Таинственный дуэт соединил их в той безымянной надежде, которую дарит смерть в любви, - надежде на нескончаемое, неразрывное объятие в волшебном царстве ночи! Сладостная ночь! Вечная ночь любви! Всеобъемлющая обитель блаженства!" [44, 48].
Через кілька днів стан здоров"я Габріели різко погіршується і стає безнадійним. Слабкий організм Габріели не зміг справитися з незвичайною емоційною напругою. Шлях до одухотвореності, до мистецтва виявляється для неї шляхом згубним, шляхом до смерті.
Однак Шпінель з гордістю та натхненністю бачить в цьому свою перемогу. Він пише лист пану Клетеряну - грубому, надзвичайно здоровому комерсанту, який приїхав на виклик лікарів в санаторій. В листі Шпінель звинувачує його в тому, що той викрав Габріелу зі світу мрій та краси, захопив її царством потворного реального життя. Шпінель радіє з того, що героїня помре піднесено, відчувши "смертельный поцелуй смерти": "Весьма вероятно, что, когда они решили завладеть Габриэлой Экхоф, Вы непроизвольно чмокнули, словно отведав превосходного супа или какого-нибудь редкого блюда... По существу, Вы направляете ее мечтательную волю по неверному пути, Вы уводите ее из запущенного сада в жизнь, в уродливый мир, Вы даете ей свою заурядную фамилию, превращаете ее в жену, в хозяйку, делаете ее матерью. Вы унижаете усталую, робкую, цветущую в своем возвышенном самодовлении красоту смерти и заставляете ее служить пошлой обыденности и тому тупому, косному, презренному идолу, который называют природой. Итак, что же происходит? Та, глаза которой подобны пугливым сновидениям, дарит Вам сына; она отдает этому существу, призванному продолжать низменное бытие родителя, всю свою кровь, все, что в ней еще осталось от жизни, - и умирает. И если конец ее свободен от пошлости, если в преддверии его она поднялась из глубины своего унижения, чтобы в гордом блаженстве принять смертельный поцелуй красоты, то об этом позаботился я" [44, 52]. Саме таким чином намагається Шпінель зберегти права та гідність духу перед обличчям низького та грубого прозаїчного життя.
Цей результат сутички між життям та духом виявляється досить несподіваним. Пан Клетерян, який отримав лист, йде Шпінеля. Між ними відбувається розмова. Пан Клетерян звинувачує письменника в слабкості та боягузстві, грубо його ображає. Ті факти з біографії Габріели, які Шпінель сприйняв як глибоко поетичні, Клетерян змальовує самим прозаїчним чином. Габріела розповідала Шпінелю, що її майбутній чоловік побачив її в саду, біля фонтана, серед подруг. В листі Шпінеля ця сцена перетворюється в символічну; в той момент, коли Габріела та її подруги співають гарну та ніжну пісню, в її аристократично-вишуканий світ втручається пан Клетерян та грубо забирає її з цього світу. А пан Клетерян в роздратуванні вигукує, що ніхто нічого під час їхньої першої зустрічі не співав, а її подруги вязали та говорили про новий рецепт картопляного пюре. Під час їхньої розмови заходить пані Шпатц і повідомляє нехорошу новину: "Господин Клетериан, это такое горе... Она потеряла столько крови, ужасно, ужасно... Она спокойно сидела в кровати и что-то тихонько напевала, и вдруг пошла кровь, боже мой, столько крови...
- Она умерла?! - закричал господин Клетериан. Он схватил советчицу за руку выше локтя и стал тянуть ее от одного конца порога к другому. - Нет, не совсем, что? Не совсем, она еще сможет меня увидеть...Габриэла! - внезапно сказал он, и глаза его наполнились слезами, и видно было, как в нем прорвалось доброе, человечное и честное чувство...." [44, 55].
Наступного ранку відбулася ще одна символічна сценка; пан Шпінель зустрічав в саду маленького сина Габріели - такого ж міцного та важного, як і його батько. Побачивши цього веселого хлопчика, що сміявся, Шпінель повертається та уходить, "насильно замедляя свои шаги, как это делают люди, желая скрыть, что в глубине души они уже обратились в бегство" [44, 57].
Отже, розвязка сутички між життям та духом у "Трістані" подається ще з попередніх позицій Томаса Манна, як повна поразка того, що проти життя. Правда, цього разу помирає не чоловік (як у ранніх новелах письменника), а молода жінка, також нездорова. Саме висунення на перший план духа та мистецтва як суперників життя виявляється тут досить чітко та виразно. Та й сама загальна оцінка мистецтва та духа в новелі не є простою. Не дивлячись на комічність свого захисника Шпінеля, вони виступають як могутня емоційна сила: в епізоді, який присвячений музиці, вся навколишня дійсність виявляється нікчемною у порівнянні з ними. Дух, мистецтво, музика, кохання - все так поєднано у цій новелі!
Ще в більшій мірі порівняльна оцінка ворогуючих сторін - реального життя та мистецтва - змінюється в наступних новелах Томаса Манна. Мистецтво та дух перестають бути предметом презирства. Вони більше не повязуються з поняттям слабкості та боягузства. Навпаки, в них відчувається особлива сила - внутрішня, яка ховається в глибині душі, але достатньо могутня, щоб визначити усю поведінку людини, її здатність утриматися на своїх позиціях І не капітулювати перед ворожою стихією життя. Якщо раніше "хворі" герої Т.Манна та представники духа любили життя та тягнулися до нього, при цьому ненавиділи та зневажаючи себе, то тепер вони, як і раніше, продовжують любити життя, проте високо цінують і те, що їх відрізняє від життя, - свою одухотвореність, глибину своєї свідомості, свою здатність до аналізу. Вони - рівноправні партнери життя. Це коло думок найбільш до?/p>