Фiлософiя епохи Вiдродження. Середньовiчна фiлософiя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?магав вiротерпимостi, свободи наукового дослiдження i права людини на задоволення всiх своiх матерiальних i духовних потреб.
- Натурфiлософiя Вiдродження
Гуманiстичнi iдеi мислителiв раннього Вiдродження вступали у волаюче протирiччя з релiгiйними уявленнями про свiт i Космос як про царство гармонii всього сущого, iСФрархiчно висхiдного до бога. Укрiпити вiру в силу i потужнiсть людського розуму, права людини на задоволення своiх земних потреб можна було лише побудувавши нову, вiдмiнну вiд релiгiйноi картину буття. Н. Кузанський (1401-1464), зберiгаючи iдею Платона про залежнiсть плотського свiту вiд свiту надчуттСФвого, зближуСФ бога i природу. У дусi пантеiзму вiн приписуСФ природi божественнi атрибути i перш за все безмежнiсть в просторi (книга Бiблii Буття стверджуСФ, що свiт обмежений сферою нерухомих зiрок). Земля, по Кузанському, не складаСФ центру свiту, а так звана сфера нерухомих зiрок не СФ поверхня замикаСФ свiт.
Якщо схоластика вважала, що мета людського пiзнання досягнення незмiнною, раз назавжди дана божественноi iстини, то Кузанський пiдкреслював, що процес пiзнання означаСФ безконечне вдосконалення людського знання. Вiн видiляСФ рiзнi рiвнi пiзнання: перша вiдчуття. Воно даСФ лише смутнi образи речей. Над ними пiдноситься розум, що оперуСФ числами i що даСФ речам iмена. Розум це третiй найбiльш вищий рiвень пiзнання. Лише розум може мислити безконечне i здатний зрозумiти дiалектичну iстину, що всi речi складаються з протилежностей в рiзних мiрах.
Але особливо руйнiвною для бiблейських уявлень про свiт, була гелiоцентрична система свiту Н. Коперника (1473-1543). В протилежнiсть традицiйним представленням своСФi епохи вiн поставив в центр всесвiту не Землю, а Сонце. Змiна дня i ночi, обертання зоряного пiднебiння, мiсячнi i сонячнi затемнення, петлеподiбний рух планет i iншi явища отримали дивно просте пояснення. До того ж система Коперника давала можливiсть точно обчислювати календар. Галiлео Галiлей, винайшовши телескоп, дав можливiсть своiми очима переконатися в справедливостi поглядiв Коперника. Не випадково цi погляди знайшли гарячих залицяльникiв.
Дж. Бруно (1548-1600) обСФднуСФ погляди Н. Кузанського i Н. Коперника i розробляСФ натуралiстичне вчення про нескiнченнiсть свiтiв i Всесвiту в цiлому. Правда, не маючи можливостi пояснити рух планет (це зробив Ньютон, вiдкривши закон усесвiтнього тяжiння), Дж. Бруно допускав iснування свiтовоi душi. Проте, пiдкреслюючи дiяльний характер духовного початку, вiн нiде не говорить про його безтiлесне окреме вiд природи iснування. Тим самим вiн пантеiстично розчиняв дух в природi. Бруно визнавав тi ж рiвнi пiзнання, про якi учив Кузанський: вiдчуття, розум, розум (iнтелект). Горизонт вiдчуттiв вельми обмежений i вiдчуття, наприклад, обманюють нас вiдносно нерухомостi Землi i руху Сонця. Остання думка тут, як i в останнiх випадках належить розуму. Лише вiн здатний побачити збiг протилежностей i в нескiнченно малому, i в нескiнченно великому. Отже хто хоче пiзнати найбiльшi таСФмницi природи, - пише вiн, - хай розглядаСФ i спостерiгаСФ максимуми протирiч i протилежностей .
Спираючись на iдеi Коперника, Галiлея, Дж. Бруно, РЖ. Кеплер (1571-1630), Тихо Бразi (1546-1601) i iн. накидають загальнi контури Всесвiту, багато в чому схожi з нашими сьогоднiшнiми уявленнями про неi.
- Соцiальна фiлософiя Вiдродження
Розумiння людини як центру всесвiту зажадало вiд гуманiстiв Вiдродження не лише розробки новоi картини Космосу, але i нових уявлень про життя суспiльства i держави. Николо Макiавеллi (1469-1527) в протилежнiсть теологii шукаСФ земнi основи суспiльного життя i вчинкiв людей. Суспiльство в його розумiннi СФ сума незалежних один вiд одного iндивiдiв. Спонукальними мотивами людських вчинкiв СФ егоiзм i матерiальний iнтерес. Держава не наказана людям богом. Воно плiд людського розуму i виникаСФ з необхiдностi приборкання егоiзму людей i встановлення порядку. Його вищою метою СФ обмеження надмiрного багатства одних i надмiрнiй бiдностi iнших. Але виконати цю роль може лише сильна держава. Тому для змiцнення влади в державi годяться всi засоби як доброчестные, так i нечеснi (обман, вiроломство, отруСФння i так далi). Дiяльнiсть государiв не пiддаСФться оцiнкам релiгiйноi моралi. Це прагнення Макiавеллi протиставити релiгiйному розумiнню держави юридичний свiтогляд, звичайно ж, викликали у вiдповiдь реакцiю з боку церкви. Ще за життя Макiавеллi йому приписали роль теоретика безсоромноi полiтики, яка обираСФ своiм девiзом Мету виправдовуСФ засоби, що не знаСФться на вибираннi засобiв.
Якщо Макiавеллi прагнув звiльнити вiд релiгiйних оцiнок полiтичну сферу суспiльного життя, то Еразм Роттердамський (1469-1536) соцiальну сферу. Не заперечуючи божественного визначення, вiн проголошуСФ, що в руках бога знаходиться лише початок людського життя, коли бог даСФ людинi душу, i ii кiнець, коли бог забираСФ у людини душу. А мiж цими вирiшальними моментами люди будують своСФ життя вiльно. РЖнакше втрачаСФ будь-який сенс уявлення про грiх, доброчестности, моралi взагалi. Звичайно ж цi погляди привели Роттердамського до конфлiкту з церквою. Але вона знайшла в Роттердамськом гiдного противника. Його саркастична критика схоластичноi псевдонауковоi особливо у вигадуваннi Похвальне слово дуростi була настiльки переконливою, що саме вiд Еразма бере свiй початок декiлька спрощене уявлення про схоластику як про псевдомудрiсть.
Мартiн Лютер (1483-154