Фiлософiя епохи Вiдродження. Середньовiчна фiлософiя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?альнi, iмена, що повiдомляються речам. З цього положення номiналiсти прагнули зробити матерiалiстичнi виводи. Проти крайнощiв реалiзму i номiналiзму виступили Пьер Абеляр (1079-1142) i iн. Так, по Абеляру, речi можуть мати схожi риси, i в цьому iстина номiналiзму. Але разом з цим Абеляр, як i реалiзм, визнавав буття загальних понять або iдей в думцi бога. Вони зразки, по яких бог творить речi.
3. Пiзня схоластика
Пiзня, або зрiла схоластика (XIII-XIV вв.) виникла у звязку з подальшим прогресом мiського життя, виникненням унiверситетiв, що стали основними центрами викладання наук (особливо Паризького i Оксфордського унiверситетiв). На вiдмiну вiд ранньоi схоластики вона прагнула використовувати для потреб обгрунтування християнського догматизму аристотелизм, що було почате ще Августином i продовжено Альбертом Великим (народився мiж 1193-1207, помер в 1280). Теологiчна iнтерпретацiя учення Арiстотеля знайшла своСФ завершення в обширнiй фiлософськiй системi Хоми Аквiнського (1225-1274). Як вихiдний принцип ii побудови Аквiнський бере принцип гармонii вiри i розуму. Розум, вважаСФ Аквiнський, здатний довести буття бога i вiдхилювати заперечення проти iстин вiри. Вiн не лише вiдтворюСФ космологiчний доказ iснування бога Арiстотеля i онтологiчний доказ Августина, але i конструюСФ новий доказ. Ми, на думку Аквiнського, можемо прийти до iдеi бога, як першопричини, прослiджуючи назад причинно-наслiдковi звязки: те, що кожне iснуСФ маСФ причину, воно у свою чергу причину, i так далi, а першопричиною всього СФ бог. Те, що все iснуСФ тим самим укладаСФться в створений богом свiтопорядок. Система Аквiнського пiд назвою томiзму (вiд латинського Thomas - Хома) починаючи з XIV ст залишаСФться офiцiйною iдеологiСФю католицькоi церкви.
Проти томiзму виступали послiдовники Дунса Ськотта (1265-1308), що групувалися довкола францисканского ордена. На вiдмiну вiд Аквiнського Дунс Ськотт прагнув вiдокремити фiлософiю вiд теологii. Трiйкова природа бога, втiлення бога в синовi, створення свiту нi з чого, - говорив Дунс Ськотт, - не збагненнi для розуму i не доказовi фiлософськи.
Фiлософiя, на його думку, взагалi безсила в справi порятунку людини, тому що вона iгноруСФ все особисте i робить висновок вiд загального до загального. Богословсько-фiлософськi протирiччя вiн намагаСФться вирiшити у дусi концепцii подвiйностi iстини. Услiд за засновником цiСФi концепцii арабським фiлософом РЖбн-Рушдом (Аверроесом) (1126-1199) вiн вважав, що у фiлософii СФ iстини, не прийнятнi для богослiвя i назад.
Але небезпека для класичноi теологii Хоми Аквiнського i католицизму виходила не лише вiд Дунса Ськотта i його прибiчникiв Вiльяма Оккама (1300-1350), Ж. Бурiдана (1300-1358) i iнших представникiв пiзньоi схоластики, якi вiдстоювали концепцiю подвiйностi iстини i разом з нею незалежне вiд опiки церкви наукове дослiдження. У пiзньому середньовiччi став поширюватися мiстицизм РЖ. Екхарда (1260-1327). Пiзнати бога, а через нього i СФство свiту, по Екхарду, можна лише шляхом надрозумного релiгiйного споглядання, iнтуiцiСФю, раптовим осяянням i жодна теологiя i церква в цiй справi не потрiбнi. ЦiСФю тезою Екхарда через деякий час скористалися дiячi антикатолического руху Реформацii, зокрема Мартiн Лютер.
Пiдводячи пiдсумок, слiд зауважити, що фiлософiя середньовiччя шукала не стiльки iстину, скiльки способи обгрунтування догматiв вiри. З розвитком наукового дослiдження вона неминуче прийшла до занепаду. Проте iнтерес до цiСФi фiлософii перiодично вiдроджувався. Особливо вiн зрiс в даний час у звязку з переживаним сьогоднi релiгiйним ренесансом.
II. Фiлософiя епохи Вiдродження
РЖталiйський живописець i iсторик XVI ст Вiзарi назвав Вiдродженням XIV XVI вв. у iсторii РДвропи, бажаючи цiСФю назвою пiдкреслити, що в цей перiод вiдбувалося вiдродження науки, мистецтва, фiлософii i взагалi цiнностей життя античностi. Це значення термiну Вiдродження до цих пiр використовуСФ сучасна наука. Офiцiйною фiлософiСФю в цю епоху залишалася схоластика. Але передова фiлософiя i наука перестають грати роль служницi богослiвя. Ранiше всього ця тенденцiя виявилася в етицi, потiм в натурфiлософii, а потiм вже в соцiологiчних концепцiях.
- Вчення про людину раннього Вiдродження
Вчення про людину, протилежнi до релiгiйних гуманiстичних вистав складалися вже в пiзньому середньовiччi. Великий гуманiст поет Данте Алiггерi (1265-1321) полемiзуСФ з фiлософами-схоластами i проголошуСФ людину найбiльшим дивом зi всiх проявiв божественноi мудростi.
Для поета Франчесько Петрарки (1304-1374), мета фiлософii полягаСФ в розробцi мистецтва життя. На противагу християнсько-католицькому вiровченню, згiдно якому щастя людини можливе лише на потойбiчному свiтi, вiн вiдстоюСФ право людини на щастя в реальному, земному життi. Першi гуманiсти Вiдродження Колюччо Салютатi(1331-1406), Леонардо Брунi (1374-1444), Джоноццо Манеттi (1396-1459), Леон Альбертi (1404 -1472) i iн. продовжили зусилля своiх попередникiв, направленi на вiдродження уявлень про людину як про вiнець всесвiту.
Серед мислителiв, гуманiстiв Вiдродження особливо слiд зазначити Лоренцо Валла (1407-1457). Вiн довiв пiдробленiсть так званого Константинопольського дару, яким папство обгрунтовувало своi права на свiтську владу. Релiгiя, вважаСФ вiн, - це взагалi сфера емоцiйно психологiчна, а не рацiональна. Валла протиставляСФ християнському аскетизму фiлософiю i етику Епiкура. Людина, пропагуСФ Валла, повинна вiрити в силу i потужнiсть свого розуму. Вiн в?/p>