Фактори, що визначають еволюцiю людини
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
?бору, що вказав на роль, в еволюцii людини.
РЖнтелект
РЖнтелект складаСФться з декiлькох рiзних розумових здатностей: здатностi до рiшення завдань, здатностi до механiчного запамятовування, до навчання, спiлкуванню й т.п. чи Можна пояснити розвиток людського iнтелекту добором якогось одного типу? Нам варто розглянути можливiсть розвитку одних аспектiв цiСФi складноi ознаки в результатi iндивiдуального добору, а деяких iнших його аспектiв - у результатi соцiально-групового добору.
Деякi компоненти iнтелекту приматiв дають перевага головним образам окремоi особини i ii нащадкiв. Це ставиться до здатностi засвоювати досвiд, до памятi, до здатностi пророкувати результати тих або iнших дiй i до вмiння користуватися знаряддями. Розвиток таких доданкiв iнтелекту в процесi еволюцii можна значною мiрою вiднести за рахунок iндивiдуального добору.
Переваги, що доставляються iншими компонентами iнтелекту, проявляються на рiвнi спiвтовариства. До таких компонентiв ставляться вмiння користуватися язиком для координацii дiяльностi групи й навчання молодих особин. Цiлком можливо, що розумовi здатностi такого роду виробляються головним чином за рахунок соцiально-групового добору. Отже, логiчно виправдано припустити, що iнтелект приматiв, створювався в результатi сполучення iндивiдуального й соцiально-групового добору.
Здатнiсть приматiв до навчання залежить вiд тривалостi тих стадiй iндивiдуального розвитку, якi передують досягненню зрiлостi. Порiвняльнi данi про тривалiсть цих стадiй показують, що перiод, протягом якого може вiдбуватися навчання, зростаСФ вiд нижчих приматiв до вищого. Швидкiсть iндивiдуального розвитку являСФ собою генетично детермiнована ознака. Таким чином, природний добiр можна вважати рушiйною силою цього еволюцiйного напрямку. Крiм того, оскiльки навчання в приматiв - процес суспiльний, соцiально-груповий добiр, iмовiрно, вiдiгравав бiльшу роль у створеннi таких швидкостей розвитку, якi б сприяли бiльшим можливостям для навчання.
Соцiально-груповий добiр, цiлком ймовiрно, пiдвищував рiвень розвитку iнтелекту у всiх лiнiях приматiв, ведучих суспiльний спосiб життя. Однак у людини цей напрямок, мабуть, просунулося далi, нiж в iнших приматiв. Бути може, особливi бiологiчнi й соцiальнi фактори, описанi в попереднiх главах, - пересування на двох ногах, використання рук i т.п. - створили основу для взаСФмодii й механiзмiв зворотного звязку мiж бiологiчними, соцiальними й культурними факторами, що привело до розвитку iнтелекту людини до набагато бiльше високого рiвня.
Мiжвидовий добiр
В еволюцii антропоiдiв брав участь очевидно, ще один спосiб надiндивiдуального добору - мiжвидовий добiр, що веде до замiщення видiв. Раннi види Homo (Н. habilis erectus) i Australopithecus robustus спiвiснували в Пiвденнiй Африцi (Klein, 1977). Можливо, що цi два види прямо або принаймнi побiчно конкурували за iжу або за кормовi дiлянки. Australopithecus вимер, a Homo вижив i зайняв домiнуюче положення в адаптивнiй зонi антропоiдiв. В Homo мозок були крупнiше й камянi знаряддя, що виготовлялися iм, були краще, нiж в Australopithecus. Цi два фактори, iмовiрно, визначали (у числi iнших) процес мiжвидового добору.
Мiжвидовий добiр в антропоiдiв вiдрiзняСФться вiд мiжвидового добору в бiльшостi тварин тим, що вiн зчеплений iз груповим добором. Змагання вiдбувалося мiж спiвтовариствами раннiх Homo i конкуруючими групами австралопiтекiв (A. robustus). Оскiльки ефективними одиницями розмноження в конкуруючих видiв були спiвтовариства, мiжвидовий добiр прийняв особливу форму - форму мiжвидового групового добору.
Механiзми культурноi еволюцii
Прийнято вважати, що культурна еволюцiя вiдбуваСФться шляхом поступового нагромадження культурноi спадщини. Спочатку вiдбуваСФться придбання корисних знань, потiм цi знання включаються в загальну масу знань даного спiвтовариства, пiсля чого передаються наступним поколiнням шляхом навчання. Кожне наступне поколiння додаСФ до цього запасу знань те, що йому вдаСФться вiдкрити самому, i такi новi знання передаються далi тим же шляхом. А, отже, культурна спадщина носить кумулятивний характер.
Безсумнiвно, певною мiрою культурна еволюцiя протiкаСФ саме в такий спосiб. Але чи вiдбуваСФться вона тiльки так, чи завжди вона треба настiльки прямими шляхами? Ознайомлення з iсторiСФю показуСФ, що немаСФ. Нашi нинiшнi погляди на культурну еволюцiю носять настiльки ж загальний характер i настiльки ж мрячнi, як сучаснi подання про роль природного добору в еволюцii людини, i, подiбно останнiм, мають потребу в критичнiй переоцiнцi.
Повернемося знову до величини групи. Груповий добiр, дiючи на генетично обумовленi розходження мiж групами вiдносно терпимостi самцiв друг до друга, мiг привести до збiльшення групи до рiвня череди багатьох самцiв або групи. Такого рiвня досягають спiвтовариства в деяких примiтивних антропоiдiв i iнших приматiв. Однак тенденцiя до збiльшення розмiрiв спiвтовариства i його складностей, мабуть, тривала в доiсторичну й iсторичну епоху. Групи зливалися в племена, а племена - у клани й держави. Держави збiльшувалися в розмiрах, перетворюючись iз держав-мiст у малi, а потiм i бiльшi нацiональнi держави.
Ступiнь терпимостi самцiв друг до друга не маСФ нiякого вiдношення до цих пiзнiх стадiй еволюцii в напрямку збiльшення розмiрiв групи. Терпимiсть чоловiкiв друг до друга в жителiв США й Нiдерландiв не рiзниться помiтним образом. Але зате вiйни мiж племенами й мi