Уявлення про еволюцiю первiсноi людини
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
? духовного розвитку кожноi особистостi, гарантуючи правовий порядок. Релiгiйнi екзистенцiалiсти дотримуються положення, що особистостi нi, якщо немаСФ буття, вище ii вартого. У людинi СФ кiлька шарiв; природний, дослiджуваний природничими науками його природну iндивiдуальнiсть; соцiальною, дослiджуваною соцiологiСФю; духовний свiт, що СФ предметом вивчення iсторii, фiлософii, мистецтвознавства й т.д.; екзистенцiальний, котрий не пiддаСФться науковому пiзнанню i який може бути лише освiтлений фiлософiСФю. Модусами екзистенцii (буття, вiдповiдно до атеiстичного напрямку, зверненого до нiщо й який знаСФ про це) СФ турбота, страх, рiшучiсть, совiсть i т.п.; вони визначаються через смерть i представляють суть руху до нiщо. Вiд пошукiв порятунку людини через iсторичний розум, прогрес, еволюцiю екзистенцiалiзм прийшов до iдей самопорятунку через звертання до внутрiшнього голосу, апеляцii до людськоi дiйсностi, почуття людського достоiнства як джерелу мужностi й моральноi стiйкостi. (Особливо яскраво це виразилося, вiдповiдно до екзистенцiалiстiв, у роки Другоi свiтовоi вiйни.)
Культурно-антропологiчний напрямок. Основна теза: людина СФ недостатня тварина, тобто вiн не спецiалiзований заздалегiдь природою. М. Шелер - один iз засновникiв фiлософськоi антропологii, затверджував, що особистiсть СФ носiСФм цiнностей, якi осягаються завдяки любовi, спрямованоi на особистiсть. Серед актiв переживання цiнностей Шелер висуваСФ спiвучасть, спiвчуття, любов i ненависть. Вища форма любовi - любов до Бога. Трагiчнiсть, по Шелеру, СФ присутнiм у речах, людях, у всiм космосi завдяки iхнiй спiввiднесеностi iз цiнностями. Людина, будучи духовною iстотою, вiльний вiд вiтальноi залежностi й вiдкрита миру. У цьому кардинальну вiдмiннiсть людини вiд тварини. Як бачимо, культурна антропологiя в Шелера перетворюСФться в релiгiйну.
А. Гелен, великий представник фiлософськоi антропологii, у своiй головнiй працi Людина. Його природа й мiiе у свiтi (1940) доводить, що людина - недостатня iстота, вона обдiлений повноцiнними iнстинктами, тому на нього лягаСФ непосильний вантаж виживання й самовизначення. Головним виявляСФться розвантаження, людина покликана не жити, як тварина, а вести життя, планомiрно, обачно змiнювати своiми дiями себе й навколишнiх. Прогресуюче розвантаження, що розумiСФться як дiяльне само здiйснення, усе бiльше вивiльняСФ дiю iз ситуативноi визначеностi, i на високому рiвнi необхiдна функцiя виконуСФться вже лише символiчним образом. Дiючи, людина створюСФ культуру, що належить саме природi людини й не може бути поза нею. Виникаючi при спiльному життi людей iнститути розвантажують людини вiд небезпек, дозволяють йому дiяти iнстинктивне, визначаючи його свiдомiсть i волю. Вiдсутнiсть взаСФмоузгодження iнститутiв мiж собою й з моральним життям людини означаСФ для останнього важкий вантаж необхiдностi ухвалювати рiшення щодо свого розсуду.
Коротко пiдсумуСФмо сказане про природу людини. Всi погляди можна розташувати в межах континуума, де полюсами виступають судження:
а) природа людини задана апрiорно, вона незмiнна в ходi iсторii (сюди ставляться всi релiгiйнi погляди, соцiал-дарвiнистськi абсолютизацii тварини початку в людинi, уявлення про людину як iстотi, пiдлеглiй лише схемi стимул - реакцiя);
б) природа людини змiнюСФться в ходi iсторii. В основi цiСФi iдеi лежать подання про еволюцiйний i революцiйний характер розвитку культури, суспiльному прогресi. Цю точку зору найбiльше яскраво виразив К. Маркс, висловивши думку про те, що людина, змiнюючи зовнiшню природу, змiнюСФ й свою. Розумiючи пiд змiною людини розширення його потреб в iсторii, марксизм у той же час затверджуСФ, що потреби людини в ходi iсторii пiднiмаються. РЖнакше кажучи, людство, поступово позбуваючись вiд нестатку й небезпеки знищення, переходить до задоволення бiльше високих рiвнiв потреб
в) концепцii, що претендують на безпристрасну науковiсть, акцентують увагу на необхiдностi гармонiчного симбiозу в людинi бiологiчне i соцiально-культурного початкiв, представляючи його як кентавра-систему.
Цi концепцii, в основi яких неявно лежить подання про принципову непiзнаванiсть всiСФi природи людини, пiдкреслюють його духовну сутнiсть, задану ззовнi, тобто таку, джерела якоi лежать за межами мозку людини.
Всi перерахованi концепцii так чи iнакше розглядають людину в його спiввiднесеностi з миром, у якому вiн живе й дiСФ (космосом, природою, соцiумом, культурно-символiчним миром). Отже, в основi розумiння людини лежать парадигми його взаСФмодii iз цим миром, iхнi змiстовнi характеристики, що вказують на розмаiтiсть проявiв природи людини в рiзних культурно-iсторичних ситуацiях.
Лiтература
1.Тойнбi А.Дж. Збагнення iсторii. - К., 1998
2. Франкл В. Людина в пошуках iнших змiстiв. - К., 1997.
3.Символико-интерпретационный подход в современной культурантропологии//Очерки социальной антропологии. - М., 1995.
4.Бромлей Ю.В. Нариси теорii етносу. - К., 2002.
5.Бергер П., Лукман Т. Соцiальне конструювання реальностi. - К., 2003