Уявлення про еволюцiю первiсноi людини
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
В±аки. Вони готовi наздогнати й розтерзати всякого, хто бiжить вiд них. Але той, хто не тiкаСФ й спокiйно дивиться iм в очi, вiдразу перестаСФ бути iм ворогом. Так трапилося й тепер... Хортицi вiдмовлялися нападати на звiра, що виляв хвостом i не бажав тiкати.
Тито зумiла вийти за межi ситуацii погонi й своiм поводженням (самогубним - з погляду середнього койота) повнiстю змiнила ii. До речi, у всiх розповiдях Сетон-Томпсона, присвячених тваринам-героям, так чи iнакше описуються розпачливi ситуацii, коли тварини рятувалися за допомогою парадоксальних, несподiваних дiй. Можливо, це i СФ прояв зачаткiв абстрактного мислення у тварин. У звязку iз цим пригадуСФться один епiзод iз громадянськоi вiйни в нашiй краiнi, описаний у документах, присвячених проблемам боротьби з панiкою у вiйськах. Випадок був такою. Пiд тиском ворога один полк iз дивiзii В.РЖ. ЧапаСФва в панiцi бiг з позицiй. ЧапаСФв на конi намагався зупинити червоноармiйцiв, вiн наказував, лаявся, хльостав людей нагайкою - нiчого не виходило: полк бiг мовчачи, у людей вiд переляку навiть ока стали бiлими. Тодi, видимо, вiд розпачу ЧапаСФв раптом закричав: Стiй, знiмай чоботи!, i трапилося чудо: сталi, що бiгли, зупинятися й знiмати чоботи. Командири швидко привели людей у порядок. Як бачимо, парадоксальнiсть наказу командира, якого вони знали й поважали, вивела людей зi стану панiки, i самоврядування особистостi, основа будь-якого керування людьми, було вiдновлено.
Пiдбиваючи пiдсумок, можна сказати, що в iсторii становлення людини парадоксальне поводження, що свiдчить про силу абстрактного, узагальнюючого мислення (у тому випадку, якщо воно приводить до бажаного результату - порятунку, успiшному полюванню й т.д.), стаСФ нормою, закрiпленоi досвiдом. Це веде до появи в людини здатностi до уявного накладення на безпристраснi факти реальностi свого порядку й до добору для практики лише того, що вiдповiдаСФ даному порядку. Цей момент i СФ початок становлення людськоi культури. Отже, джерела культури лежать у самiй людинi, у його природi.
Фiлософiя й соцiальна антропологiя про природу людини
Природi людини в iсторii фiлософii, культури й антропологii присвяченi тисячi сторiнок рiзних текстiв. Будь-яке навчання неодмiнно маСФ свою позицiю в цьому питаннi. СистематизуСФмо основнi концепцii.
Античнiсть. Основними й суперечними один одному СФ концепцii Платона й Аристотеля. Платон сформулював модель людина - суспiльство. РЗi можна виразити математично: РЖ = f(С), де РЖ (iндивiд) - залежна змiнна, С (суспiльство) - незалежна змiнна. РЖнакше кажучи, природа людини пояснюСФться лише через суспiльство, тобто бере свiй початок поза людиною - у його штучному оточеннi.
Аристотель сформулював модель взаСФмин людина - суспiльство: С = f(РЖ). Суспiльство вiдповiдно до цього - залежна, а людина - незалежна змiнна в цiй системi. Усе, що зявляСФться в суспiльствi, зобовязано своiм iснуванням природi людини, тобто iсторично будь-яке суспiльство СФ реалiзацiя потенцiалу заданоi природи людини. У суспiльствi - у минулому, сьогоденнi, майбутньому - не може бути нiчого нелюдського. Це дозволяСФ в будь-який момент iсторii людям сьогодення розумiти дii людей минулого й обумовлюСФ можливостi прогнозування розвитку суспiльства.
Французький матерiалiзм (Ж.Ж. Руссо, П.А. Гольбах, Д. Дiдро) виходив з того, що кожна людина з народження маСФ невiдСФмнi права на життя, волю й власнiсть. Люди рiвнi й незалежнi - це продиктовано природною природою людини. (Для будь-яких суспiльств, по iхньому твердженню, категорiя природного права СФ еталоном при оцiнцi дiйсних вiдносин.)
Марксизм затверджуСФ, що людина СФ суспiльна тварина (Аристотель; людина СФ полiтична тварина), що суспiльство СФ продукт взаСФмодii людей. Можна сказати, що марксизм розумiСФ людини як кентавр систему, де СФ тваринна пiдстава (тiло) i людська (культурна) надбудова у виглядi особистостi людини.
Соцiал-дарвiнiзм. До найбiльш вiдомих авторiв ставляться Ж.А. Гобино - iдеолог расизму; Ч. Ломброзо, що розробив вчення про вплив анатомо-фiзiологiчних особливостей людей на соцiальнi процеси, увiв поняття природжений злочинець, атавiзм у соцiальних актах; О. Аммон, що затверджував, що природна природа людини диктуСФ закон боротьби за iснування й природний добiр в органiчнiй природi; Л. Гумплович, що вважав, що в знищеннi слабких проявляСФться природний закон боротьби за iснування. Цьому напрямку властиве абсолютизацiя бiологiчного початку в людинi, заперечення прогресивноi ролi культури в життi народiв. ЗгадаСФмо Геббельса з його фразою: При словi культура моя рука тягнеться до пiстолета.
Фрейдизм. Людська природа в цьому навчаннi зводиться до iнстинктiв i волi. РЖнстинкти, у свою чергу, зводяться до iнстинкту смертi (танатос) i iнстинкту життя (ерос). Культура формуСФ в людини супер-его (внутрiшню цензуру), що переорiСФнтуСФ енергiю природноi агресивностi людини в напрямку до самого себе (саморегулювання, саморефлексiя, самокритика). Це може породжувати рiзного роду неврози людини. Неофрейдизм (Е. Фромм, Г. Маркузе) переносить джерела захворювань i вiдхилень людського поводження в соцiальне середовище.
Екзистенцiалiзм. Розрiзняють релiгiйний екзистенцiалiзм (Ясперс, Марсель, БердяСФв, Тичин) i атеiстичний (Гайдеггер, Сартр, Камю, Мерло-Понти). Основнi положення: особистiсть - самоцiль, колектив - засiб, що забезпечуСФ матерiальне iснування тридцятилiтнiх його iндивiдiв. Суспiльство покликане забезпечувати можливiсть вiльног?/p>