Бiографiя та полiтичнi погляди Арiстотеля
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
сфери полiтичних явищ i носять полiтичний характер. У софiстiв, наприклад, розходження мiж природним правом (правом по природi) i правом умовним (полiсними законами, установленими за згодою, сваволi i т.д.) означало розрiзнення, а найчастiше i пряме протиставлення природного (природного) i полiтичного (умовного). СвоСФрiднiсть позицii Арiстотеля обумовлено тим принциповою обставиною, що пiд природою вiн i в питаннi про право маСФ на увазi саме полiтичну природу людини: адже людина, вiдповiдно до Аристотеля, СФ по своiй природi iстота полiтичне.
Узагалi при розглядi тих чи iнших природно-правових концепцiй важливо установити, що, власне кажучи, маСФться на увазi пiд поняттями природа, природне i т.д. у вiдповiдних навчаннях. Даний момент маСФ iстотне значення для характеристики також i iнших аспектiв праворозумiння.
Пiд умовним (волевстановленим) правом у концепцii Аристотеля маСФться на увазi всi те, що в наступному слововживаннi стало позначатися як позитивне (позитивне) право. До умовного права вiн вiдносить установлення закону i загальних угод. Причому вiн говорить про писаний i неписаний закон. Пiд неписаним законом, що теж вiдноситься до умовного (позитивному) праву, маються на увазi правовi звичаi (звичайне право).
РЖстотним складеним моментом полiтичноi якостi закону СФ його вiдповiднiсть полiтичноi справедливостi i праву. Усякий закон, - вiдзначав Арiстотель, - в основi припускаСФ свого роду право. Отже, це право повинне знайти своСФ вираження, втiлення i дотримання в законi. Вiдступ закону вiд права означало б, вiдповiдно до концепцii Аристотеля, вiдхiд вiд полiтичних форм до деспотичного насильства, виродження закону в засiб деспотизму. Не може бути справою закону, - пiдкреслював вiн, - володарювання не тiльки по праву, але i всупереч праву: прагнення ж до насильницького пiдпорядкування, звичайно, суперечить iдеi права.
Полiтичне правлiння - це, по Арiстотелю, правлiння закону, а не людей: правителi, навiть кращi, пiдданi почуттям i афектам, закон же - урiвноважений розум.
Висновок
На закiнчення можна сказати, що Арiстотель, здiйснивши грандiозне узагальнення соцiального i полiтичного досвiду еллiнiв, розробив оригiнальне соцiально-фiлософське навчання.
Соцiальна i полiтико-правова проблематика освячуСФться Аристотелем у принципi з позицiй iдеального розумiння полiса - мiста держави як полiтичного спiлкування вiльних i рiвних людей.
Держава по Арiстотелю - продукт природного розвитку. У цьому вiдношеннi воно подiбно таким природно виниклим первинним спiлкуванням як родина i селище. Людина по природi своСФi iстота полiтичне й у державi (полiтичному спiлкуваннi) завершуСФться генезиiiСФi полiтичноi природи людини.
Вiдношення пана i раба СФ, по Арiстотелю, елементом родини, а не держави. Полiтична ж влада виходить з вiдносин волi i рiвностi, принципово вiдрiзняючи цим вiд батькiвськоi влади над дiтьми i над панською владою над рабами.
Що стосуСФться форми правлiння державою, те Арiстотель видiляв правильнi форми правлiння (монархiя, аристократiя, полиття) i неправильнi форми правлiння - тиранiя, олiгархiя i демократiя. Але все-таки кращою формою правлiння виступаСФ полиття - правлiння бiльшостi в iнтересах загальноi користi. На чолi усього Арiстотель ставить закон.
Список використаноi лiтератури:
- Блiнников А. К. Великi фiлософи
- Арiстотель Твору в 4-х томах.
- Прочан А.С. Антична фiлософiя.
- Мiрошник В.А. Полiтологiя. Навч.пос. -мн.:Вища школа,1996
- Основи полiтологii: Курс лекцiй/Пiд ред. В.П. Пугачова . М.,1992