Управління ліквідністю в комерційному банку
Дипломная работа - Банковское дело
Другие дипломы по предмету Банковское дело
стійкості і надійності банку при досягненні запланованих результатів діяльності.
В ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з метою уникнення загроз, повязаних із реалізацією зовнішніх та внутрішніх факторів ризику ліквідності, відповідно до вимог НБУ, розробляються процедури та заходи щодо попередження та запобігання стресовим ситуаціям, плани дій на випадок кризових обставин.
Щоб попередити надмірне підвищення ризику ліквідності, менеджмент банку повинний керуватися наступними засадами:
-пріоритетність ліквідності, у тому числі і при виборі напрямків розміщення коштів;
-сталість аналізу потреб банку в ліквідних засобах, щоб уникнути як їхнього надлишку, так і дефіциту;
планування і прогнозування дій банку у випадку виникнення незбалансованої ліквідності в кризовій ситуації;
взаємозвязок ризику ліквідності з іншими сферами діяльності банку, такими як залучення і розміщення ресурсів, а також управління ризиком зміни процентних ставок.
Метою процесу управління ліквідністю банку є безперебійне забезпечення достатнього рівня ліквідності банку за мінімальних витрат.
В управлінні станом ліквідності доцільно виділити два напрями. Один з них - політика пильного контролю за резервами. Вона зводиться до того, щоб не допустити наявності в банку коштів, що не приносять доходів, тобто фактично будь-якого надлишку коштів щодо потреб в них. Інша протилежність - політика постійної підтримки резервів на рівні, достатньому для задоволення вимог про норми обовязкових резервів і в пікові періоди зростання депозитів.
Теорія управління ліквідністю зявилася і розвивалася практично одночасно з організацією і розвитком комерційних банків. Спочатку питання про банківську ліквідність мало два теоретичні підходи. Перший був заснований на тому, що структура активів банку по термінах повинна точно відповідати структурі його пасивів, а це практично виключало можливість проведення комерційними банками активної політики управління своєю ліквідністю. На даній теоретичній основі було вироблено так зване золоте банківське правило, що полягає в тому, що величина і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобовязань. [22, с. 49]
Другий підхід базувався на реальній невідповідності структур активів і пасивів балансу, оскільки жоден навіть наймогутніший комерційний банк не застрахований від наслідків фінансово-кредитних явищ, що постійно відбуваються в соціально-економічних системах: економічних криз, банкрутств, неплатежів по позиках, конюнктури попиту і пропозицій на ринках позикових капіталів грошових коштів, цінних паперів і інших проявів незбалансованості ринкових відносин. Такі явища найбільш характерні для країн, що здійснюють перехід від планово-централізованої до ринкової економіки.
Усі вищезгадані та інші складнощі, що реально виникали на різних етапах розвитку або перетворення соціально-економічних систем, вимагали постійного нагляду банківського керівництва за підтримкою певного рівня ліквідності. Забезпечення цієї базисної умови стійкої діяльності комерційних банків викликало обєктивну необхідність вирішити проблему ліквідності через можливість управління структурою балансу, тобто можливість управління активами і пасивами комерційних банків.
У процесі еволюційних перетворень соціально-економічних систем, ускладнення і вдосконалення світової практики банківської справи другий підхід до питання ліквідності комерційних банків отримав подальший розвиток за двома основними напрямами: теорії управління активами і теорії управління пасивами комерційних банків.
До управління ліквідності банку можна підійти з погляду розгляду трьох різних теорій:
-теорії комерційних позик;
-теорії переміщення;
теорії очікуваного доходу. [17, с. 11]
Прихильники теорії комерційних позик стверджують, що комерційний банк зберігає свою ліквідність, поки його активи розміщені в короткострокові позики, що своєчасно погашаються при нормальному стані ділової активності. Іншими словами, банкам слід фінансувати послідовні стадії руху товарів від виробництва до споживання. У наш час ці позики отримали б назву позик під товарні запаси або на поповнення оборотного капіталу. Упродовж майже всієї історії банківської справи вважалося, що банки не повинні кредитувати покупку цінних паперів, нерухомості або споживчих товарів або надавати довгострокові кредити сільському господарству. Теорія комерційних позик була провідною банківською теорією в CШA з колоніальних часів до кінця 30-х років минулого сторіччя. Основним недоліком теорії є те, що вона не враховувала кредитних потреб економіки, що розвивалася. Ця теорія також не змогла врахувати відносну стабільність банківських внесків. Банківські внески можуть бути вилучені на вимогу, але малоймовірно, що всі вкладники одночасно вимагатимуть свої кошти. І нарешті, останній недолік цієї теорії полягає в тому, що короткострокова комерційна позика забезпечує ліквідність в умовах нормального економічного розвитку, але не в умовах економічного спаду, коли ліквідні кошти особливо необхідні. У ці періоди оборот товарних запасів і дебіторської заборгованості сповільнюється, і багатьом фірмам важко погасити позику при настанні її терміну.
Теорія переміщення заснована на твердженні, що банк може бути ліквідним, якщо його активи можна перемістити або продати іншим кредиторам або інвесторам за готівку. Таким чином, умовою покриття пот