Управління активами та пасивами підприємства
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
них результатів, дати рекомендації по його поліпшенню.
Оскільки фінансове становище оцінюється перед усім по статтях бухгалтерського балансу і додатком до нього, то такий аналіз можна назвати зовнішнім.
Задачами зовнішнього аналізу є: оцінка майнового положення, аналіз фінансової стійкості платоспроможності підприємства, аналіз ефективності вкладеного капіталу.
Внутрішній фінансовий аналіз більш глибоко досліджує причини складання фінансового становища, ефективність використання основних і обробки коштів, взаємозвязок показників обєму, собівартості і прибутку.
Управлінський аналіз може бути тільки внутрішнім. Він використовує весь комплекс економічної інформації, носить оперативний характер і повністю підлеглий волі керівництва підприємства. Тільки такий аналіз має можливість реально оцінити стан для підприємства, дослідити структуру собівартості не тільки всієї випущеної і реалізованої продукції, але і собівартості окремих її видів, склад комерційних і управлінських витрат, дозволяє з особливою ретельністю вивчити характер відповідальності посадових осіб за дотримання розділів бізнес-плану. Результати управлінського аналізу розголосу не підлягають, тобто відносяться до відомостей, що є комерційною таємницею.
Фінансовий аналіз є гнучким інструментом в руках керівників підприємства. Особливо це торкається малих підприємств, фірм.
3.3 Обґрунтування методики визначення показників ефективності використання позикового капіталу
Поточна неплатоспроможність - це такий фінансовий стан підприємства, коли на певний момент через випадковий збіг обставин у господарюючого субєкта недостатньо високоліквідних активів для погашення поточних зобовязань. Показником, що характеризує поточну неплатоспроможність (Пнп), є різниця між сумою грошових засобів, їх еквівалентів, інших високоліквідних активів та сумою поточних зобовязань підприємства:
Пнп = Дфі + Пфі + Гк Пз, (3.6)
де Дфi - довгострокові фінансові інвестиції; Пфі- поточні фінансові Інвестиції; Гк - грошові кошти та їх еквіваленти; Пз - поточні зобовязання.
Відємний результат свідчить про поточну неплатоспроможність господарюючого субєкта.
Критична неплатоспроможність - такий фінансовий стан підприємства, коли присутні ознаки поточної неплатоспроможності, коефіцієнт покриття менше 1,5, а коефіцієнт забезпечення власними засобами менше 0,1.
Якщо за результатами року коефіцієнт покриття менше одиниці і підприємство не одержало прибутку, то такий фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності. Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану підприємства, коли воно відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зобовязане звернутись у місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто якщо задоволення вимог одного чи декількох кредиторів призведе до неможливості погашення зобовязань в повному обсязі перед іншими кредиторами [14]. З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючих підприємств та використання антикризових заходів з метою попередження банкрутства, методичними рекомендаціями пропонується проведення систематичного експрес-аналізу фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера (К6), який визначається як відношення різниці між чистим прибутком та нарахованою амортизацією до суми довгострокових та поточних зобовязань.
Ознакою формування незадовільної структури балансу є такий фінансовий стан підприємства, коли протягом тривалого проміжку часу (1,5 - 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2. Даний результат відображує небажане скорочення прибутку, який спрямовується на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому результаті призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг, а його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1
Згідно задуму коефіцієнт Бівера повинен виконувати роль показника, який характеризує рентабельність довгострокових та поточних зобовязань. Але чистий прибуток це результат використання як залучених , так і власних фінансових ресурсів. Тому він не може виконувати це завдання.
Найбільш оригінальною методикою визначення ефективності використання позикового капіталу є методика , запропонована А. Андрійчуком та С. Галузинським 1. Основним показником ефективності використання позикового капіталу розглядається розмір прибутку в розрахунку на одиницю власного капіталу, тобто рентабельність. Формула в цьому випадку з урахуванням перетворень може бути подана в одному з варіантів:
або ;(3.8)
;(3.9)
;(3.10)
;(3.11)
(Рвл.к рентабельність власного капіталу; Ра.к рентабельність авансованого капіталу; ПП. позиковий відсоток; П, ПАК загальний розмір прибутку, грош. одиниць; П1 прибуток, одержаний на власний капітал, грош. одиниць; П2 прибуток, одержаний на позиковий капітал, грош. одиниць; Вл.к власний капітал, грош. одиниць; ПК позиковий капітал, грош. одиниць).
Наведені формули є, на наш погляд, некоректними, бо у чисельнику представлено прибуток, який є результатом ефективного використання як власного, так і позикового капіталу, тобто авансованого капіталу (?Ак=Вл.к+Пк). У знаменнику ж значиться тільки