Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про хрiн, часник та тютюн
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
була не справжньою, а вдаваною. Захворiв так, що й з кiмнати своСФi не виходив: Не можу, каже, i порогу переступити. Настав час обiду. Запрошують його, як це заведено, до спiльного столу. Нiчого, каже, не хочу, не можу навiть дивитися на iжу. Не йде. Почув про те Давид i каже своiй жiнцi, царицi: Ти б, стара, послала синовi хоч печеного яблучка. Може, вiн зiв би чого-небудь солоденького, смачненького, бо ж не можна хоча б то й хворiй людинi не iсти нiчого: здоровий i той без iжi заслабне зовсiм, а хворий i поготiв. Послухалась цариця, виконала волю чоловiка: в ту ж хвилину заходилася, спрягла два яблучка, поклала iх на срiбну тарiлочку, i, гукнувши красуню-служницю, велiла iй вiднести те синовi. Понесла вона. Царенко взяв яблучка i велiв красунi зачекати, доки вiн зiсть iх, щоб, значить, потiм посуд прибрала, а сам тим часом гукнув вартового, який завжди стоiть бiля царських покоiв, i вiддав йому суворий наказ, щоб невiдступно стояв бiля дверей i нiкого нi пiд яким приводом не впускав до нього. Вiддавши цей наказ, царенко вчинив тодi ганебну наругу над красунею. Через якийсь час дiвчина вибiгла з кiмнати царенка i, голосячи на весь двiр, попрямувала до царя скаржитися. Вислухав ii Давид i, жалiючи свого сина (тому що в давнi часи хоч i не так було, як нинi, а все ж за такий злочин карали на смерть), велiв iй мовчати й нiкому не розповiдати про те, що сталось, нi слова, за що обiцяв щедро винагородити ii грошима та всiм iншим. Рiч у тому, що цар бiльше вогню боявся суддiв, щоб вони не дай Боже не довiдались якось: суддi були такi, що коли тiльки довiдаються, то неодмiнно притягнуть до законноi вiдповiдальностi не зважать, що царський син, скажуть: Закон. А проти цього й сам цар нiчого не вдiСФ. Чого Давид боявся, те й сталося: якби знав про це один чоловiк чи два, то ще, либонь, справу якось i можна було б замяти, а то ж скiльки людей бачило, як дiвчина бiгла вiд царенка з розкуйовдженим волоссям й голосiнням; усi, звичайно, вiдразу ж зрозумiли, в чому рiч, i розблаговiстили по усiх усюдах адже ж язик без кiсток. Так справа дiйшла, нарештi, й до суддiв. Довiдалися вони й зрадiли. Подавай його, кажуть, сюди: будемо судити! РЖ притягли царенка до суду. Судили оце вони, судили, i присудили вiдтяти йому голову. Стратили царенка й поховали за мiстом, у степу, наче харцизяку якогось. А дiвчина пiсля цього стала наче не сповна розуму, як причинна. Плаче, тужить, РЖ цiлий день плаче, i цiлу нiч плаче. Нiчого з нею не можуть удiяти. Нiчим не можуть ii заспокоiти. ii страшенно вразило те, що через неi стратили людину та не якусь там, а самого царського сина. Тiльки зайде на свiтанок, а вона вже й iде за мiсто, на могилку. Впаде крижем на неi, i тужить-розливаСФться, так що довкола стогiн стоiть. Плаче i весь час благаСФ страченого царенка, аби пробачив ii; а сльози з очей, наче вода з джерела, так i течуть, так i ллються на землю. ПоливаСФ вона ними щодня ту могилку. РЖ виросла з ii слiз оцих на могилцi у царенка рослинка, така гарна, зелена, висока та кучерява, мов капуста. Дiвчина тодi й благаСФ Бога: Господи, каже, якщо Ти й вiн пробачили менi за мою провину, що так гнiтить мене, то зроби, щоб рослину, яка зросла з моiх слiз, полюбили всi люди на свiтi! Зглянувся Господь на цi ii молитви i зробив так, як вона просила: полюбили ту рослину всi люди, якi живуть на землi...
А звiдки пiшла сама назва цiСФi рослини, то от звiдки. Був у тiСФi дiвчини маленький песик цуцик, з породистих, що пани тримають у покоях. Цуцик оцей скрiзь за нею бiгав. Куди, бувало, не пiде вона, й цуцик за нею слiдком. Ходив цуцик i на могилку за нею. Коли зросла та рослина, цуцик забiжить пiд неi, й почне вовтузитися в нiй i топтати ii. А дiвчина все, бувало, жене його звiдти, щоб не псував трави, й гукаСФ до нього: тю, тю, тю, тю, тю, тю! Через те рослина ця й стала зватися тютюном.
Про походження назви тютюну нам особисто довелося чути в Бердянському повiтi таку оповiдь. Зупинились у степу чумаки й почали варити вечерю на могилцi, яка поросла якоюсь особливою травою. Коли потiм трава ця вiд вогню пiдсохла й загорiлась, один чумак, вражений невiдомим доти ароматом, що поширювався довкiл, з подиву вигукнув: Ти ба! Нерозчувши, як слiд, другий чумак, украй здивований, перепитав: Табак? Тю-тю затюкав на нього перший. Тютюн? знову спантеличено перепитав той, знов не розчувши. З того часу i стали називати нововiдкрите зiлля табаком i тютюном.
Ось тепер i розсудiть самi, завершив оповiдач, грiх чи не грiх палити? Нема в палiннi жодного грiха, нема й порятунку.
РЖ отак дивляться на палiння в багатьох мiiевостях Украiни. У Старобiльському повiтi, наприклад, кажуть, що хто палить, але не плюСФ при цьому, той грiха не чинить, але хто палить i плюСФ, той не омине пекла, тому що земля всiм нам мати: ми всi iз землi, землею живемо i в землю знову пiдемо, i того земля не прийме, хто на неi плюСФ.
Так само двоiстий на Украiнi погляд i на нюхання тютюну. Легенда, записана в Олександрiвському повiтi, веде початок нюхання все вiд тих же чортiв. Померла, говорить легенда, в чорта мати. Поклав вiн ii й позганяв усiх чортiв голосити. Зiбрались курii з люльками, а ню- харi з рiжками (на Украiнi в давнi часи нюхальний тютюн носили переважно в рiжках, а згодом уже в тавлинках). Ось курii сiли в рядочок бiля чортовоi матерi, а нюхарi в другий. Курiй що потягне з люльки, то й плюне чортовiй матерi межи очi так усю ii й обплювали; нюхарi сидять собi смирненько, i коли потягне якийсь тютюну з рiжка, то з очей покотяться сльози, наче вiн плаче. Дивиться ч