Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про квiти i хлiбнi злаки
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
ос нерiдко можна почути вiд оповiдача, що все це було колись, за царя Панька, як земля була тонка (як плугом поореш, то й води в черевик набереш, а як пальцем проколеш, то волiв, було, напоiш), однак легенда ця й понинi побутуСФ не лише на Украiнi вона широко розповсюджена й серед великоросiв, бiлорусiв, полякiв, болгар, киргизiв i навiть китайцiв одне слово, як у РДвропi, так i в Азii. За одними легендами, ранiше зерна покривали стебло жита вiд верхiвки до землi. Хтось, прийнявши цю рослину за непотрiбну, почав ногою обшмульгувати зерна, i вони всi пообсипалися. Прибiг собака, став просити залишити для нього, i зерен зосталося лиш стiльки, скiльки iх тепер СФ на колосi. За iншими легендами, давно колись замiсть снiгу падало з неба бiле борошно. Одна жiнка пiдтерла свою дитину тiстом, i з того часу замiсть борошна став падати снiг. У Тарбагатайськiй областi Китайськоi iмперii записано такий варiант цiСФi легенди, який дещо нагадуСФ щойно наведену старобiльську легенду. Чоловiк i жiнка створенi Богом (Бурхун-бакчi) одночасно. Разом з людьми Бог створив i коней. iжею для тих та iнших була трава. Та люди знищували и в такiй величезнiй кiлькостi, що коням не залишалось нiчого. Тодi Бог лишив траву на поживу коням i почав посилати з неба борошно (куiр). Ним годувалися першi люди доти, доки син, який народився в них, не досяг пятирiчного вiку. Хлопчик цей одного разу, коли не було вдома батька й матерi, сидячи на постелi, зробив дещо таке, що в кибитцi (гiр) робити в жодному разi не дозволяСФться. Хлопчик злякався i, аби замести слiди своСФi провини, заховав речовi докази в мiшок з борошном. Бог, розгнiваний таким учинком хлопчика, перетворив на снiг усе борошно, яке було на землi.
Слiд зауважити, що вчинок, якого припустився хлопчик, i досi вважаСФться в торгоутiв найстрашнiшим грiхом, що не маСФ собi, окрiм старечоi слабостi, нiякого виправдання. Кибитка, в якiй вчинено цей грiх, маСФ впродовж дня зробити сiм перекочовувань, до того ж на кожному мiii зупинки забиваСФться в землю деревяний кiлок (число сiм i деревяний кiлок мають тут значення ще й тому, що, за переказами, першi люди, коли втратили борошно, в семи мiiях шукали його i, помiчаючи мiiе, звiдки вирушали, в кожному втикали по деревяному кiлку). Але й по здiйсненнi семи перекочовувань у такiй кибитцi не можна жити, перш нiж вона не буде освячена ламою.
Настав голод, що загрожував людям смертю. Та тут рятiвником людини стаСФ собака (ноха). Вiн також голодував разом з людьми; нарештi, бачачи, що наближаСФться смерть, собака почав жалiсливим завиванням благати в Бога порятунку для людини: дати iй хоч якусь iжу, вказуючи на свою цiлковиту невиннiсть i непричетнiсть до непристойного вчинку хлопчика. Розчулений благанням собаки, Бог послав йому з неба одну зернину. З цiСФi зернини, вiдразу ж посадженоi у землю, помалу й розрiсся хлiб, яким годувалися й нинi годуються люди. Киргизький варiант цiСФi легенди являСФ собою строкате поСФднання рiзноманiтних легендарних мотивiв. Люди й конi створенi Богом одночасно. Тi й iншi годувалися спочатку травою. Але конi зiдали ii так багато, що людям не лишалось майже нiчого. Тодi Бог, на прохання людей, став посилати iм з неба крупу. Люди змiшували ii з водою i iли. Вогню, аби зварити iжу, тодi ще не було на землi. Минуло декiлька рокiв. Рiд людський розмножився до сорока душ; тридцять дорослих i десятеро дiтей, з яких девятеро дiвчаток i один семирiчний хлопчик. Хлопчик цей якось сидiв сам собi в юртi й, бавлячись, ненавмисне накапостив. Аби приховати свiй вчинок од рiдних, вiн зiбрав усе на лопатку i сховав у кап (мiшок) з крупою. Розгнiвався Бог, що хлопчик так осквернив Його небесну iжу, i припинив посилати людям з неба крупу, а замiсть неi став падати звiдти бiлий снiг. Усю крупу, яка залишилась ще в людей, вони швидко зiли, i почався голод. Люди стали тодi iсти коней; та прийшов час, i iх не стало всiх зiли. Почалося отут у них людожерство. Щодня зiдали по людинi: хто найдовше проспить уранцi, того й зiдять.
Про походження вогню у киргизiв СФ така легенда. Був час, коли люди не знали вогню (от), але потiм вони побачили, що без вогню iм погано, й почали просити Бога послати iм з неба вогонь. Бог начебто не зрозумiв iхнього прохання i створив для них сонце (куп) i мiсяць (ай). Мiж людьми був тодi наймудрiшим дуана (шаман) Фрук. Без вогню нам не можна жити, казав вiн Боговi. Я дав вам вогонь, вiдповiдав Бог, удень вам свiтить сонце, вночi мiсяць. Мудрий Фрук пояснив Богу, що хоча справдi людям не можна жити без сонця й мiсяця, та не можна також жити й без того вогню, який в холод зiгрiвав би iх, на якому вони могли б зварити собi iжу тощо. Тодi Бог послав дуану Фрука в пекло. Там йому дали маленьку iскорку. Вiд цiСФi iскорки й поширився вогонь мiж усiма людьми.
Нарештi, людей усiх було зiдено, лишився один лиш чоловiк. Страшним-престрашним був вiн: зросту сорок аршинiв, увесь кошлатий, око одне, три ноги, вуха нижче плечей звисають. Коли залишалося на землi ще пятеро людей, вiн, боячись, що коли-небудь проспить уранцi й буде зiдений, уночi всiх подушив i витяг з урочища Оп-Чiлик (у Тарбагатаi) на Мус-Тау... (Крижана гора найвища точка Саурських гiр, вкрита вiчним снiгом). Там вiн сидiв i поiдав iх. Вистачило йому цих людей тiльки на тиждень, а потiм i для нього настав голод. Рiвно девять рокiв просидiв вiн без iжi, не рухаючись з мiiя. Схуд, охляв, став тонким, як палиця. Нарештi, пiдвiвся вiн i пiшов знову на давнСФ мiiе, в урочище Оп-Чiлик. Приходить бачить, що весь Оп-Чiлик засiяно хлiбом, i с