Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про квiти i хлiбнi злаки
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
аСФ двi квiтки синя й жовта, як брат iз сестрою. Щодо походження цiСФi квiтки розповiдають, нiби одного разу брат розсердився на сестру, погнався за нею i придушив ii; сестра пожовкла, а вiн з переляку посинiв. У Холмськiй Русi переказують бiльш зворушливу легенду про братки. Були собi брат i сестра, i вирушили вони в мандри в рiзнi боки. Довго вони так мандрували, i коли згодом випадково зустрiлись, то зовсiм не впiзнали одне одного. Мiж тим, сестра сподобалась братовi, i вони повiнчалися i мирно зажили собi, як чоловiк iз жiнкою. Та коли, з плином часу, дiзнались, що вони брат i сестра, то iм стало дуже соромно, i брат каже сестрi: Ну, сестро, ходiмо в поле, посiСФмось: ти квiтнути- меш лiловим квiтом, а я жовтим.
Про забий-кручу (синiй ломонос, циганки Clematis integrifolia L.) СФ така оповiдь з часiв боротьби козакiв з татарами. Колись бились козаки з татарами, i татари почали iх перемагати. Бачать козаки, що нiчого не вдiють, i кинулись навтiки вiд татар; а отаман козачий, розлютившись, ударив себе з усiх сил списом у тiмя i, як снiп, звалився з коня додолу. Зненацька де не взявся снiговий вихор, пiдняв усiх невiрних козакiв угору, розшматував iх на клоччя, перемiшав з чорноземом i розметав кiстки десь там далеко, по татарвi. З iхнiх кiсток i поросла за- бий-круча. О тiй порi була страшенно сувора зима, i святий Панько (Пантелеймон) вже зглянувся над козаками, якi ганебно накивали пятами i яких пiдхопив вiтер, i дав iм кожухи (перистi придатки плiдникiв у clematisa). На чужинi, певно, не особливо солодко було, i ось козацькi душi почали просити Бога, щоб Вiн засiяв iх на Украiнi, щоб дiвчата забий-кручу рвали та у вiнки заплiтали. Бог змилостивився над ними i
Посiяв на Украiнi
Попiд лiсами,
Попiд скирдами,
Щоб дiвчата рвали,
В вiнки заплiтали,
В вiнки заплiтали,
В коси затикали,
Щоб всi люде знали,
Яку козаки ганьбу мали.
Ось що колись-то творилося на бiлому свiтi!.. Кажуть, що якби всi парубки разом забий-кручу за пояс заткнули, то всi тi козаки знову б ожили.
Петрiв батiг (великороська сонцева сестра) являСФ собою досить оригiнальну рослину, вiдому в ботанiцi пiд назвою дикого цикорiю (Cichorium intybus L.). Належить вона до родини складноцвiтих i маСФ вигляд майже цiлком безлистого, доволi мiцного й малогiлчастого стебла, хвеськаСФ, тобто даСФ при змахуваннi ним звук дещо подiбний до того свисту,який чути, коли змахують батогом. ПолюбляСФ ця рослина узлiсся, межi, вiдкритi галявинки садiв та буйнi, не дуже сирi левади, де розвиваСФться особливо розкiшно i за сприятливих умов сягаСФ заввишки понад два аршини. Вранцi, тiльки сонце зiйде впiвдерева i вже добре пригрiСФ, так що почне спадати роса, на батогоподiбному стеблi Петрового батога зявляються свiтло-синi, завбiльшки iнодi майже з мiдний пятак, зорi квiтiв, що рiзко й гарно вирiзняються на загальному тлi густоi зеленi самоi рослини. А тiльки сонце починаСФ повертати iз зенiту, яскравi, до останньоi хвилини свiжi квiтковi зорi згортаються, закриваються, i рослина до наступного ранку залишаСФться оголеною, нiби осиротiлою. Закрившись, квiтка бiльше вже нiколи не вiдкриваСФться вона помираСФ; з новим сонцем розквiтаСФ нова, сусiдня квiтка, i так послiдовно одна окрема квiтка може квiтнути протягом цiлого мiсяця; а вся в цiлому рослина квiтне звичайно на Украiнi з перших чисел червня i до вересня. Збiг часу квiтування Петрового батога з найспекотливiшим лiтнiм часом, коли повiтря таке спекотне, що можна бачити його хвилеподiбний рух, так звану югу, а також збiг розкривання Його квiтки пiсля спадання роси з часом, коли чабан рушаСФ свою отару на пашу; i закривання квiтки з порою, коли вiвцi стоять бiля водопою на тирлi, мимоволi звернуло на себе увагу й породило пастушу легенду, що являСФ один з епiзодiв народноi епопеi про ходiння Спасителя (Бога) зi святим Петром по землi. Тiльки-но спаде роса, i чабан рушаСФ овець на пашу, вiдразу ж рушаСФ на пашу i святий Петро своiх овець-верблюдiв (наче в полi бiгають хвилi хвилi на Украiнi називають ще й Петровими згонами), якi ранiше були Адамовими вiвцями, та коли Адам вчинив грiх, Бог вiддав iх святому Петру (верблюди бояться роси, як i вiвцi). ПiдiбСФться сонце на обiд, чабан стаСФ з отарою на тирло, стаСФ у цей час на тирло зi своiми вiвцями-верблюдами i святий Петро; тiльки чабан пасе iнодi отару до пiвночi, а святий Петро стоiть зi своiми вiвцями на тирлi аж до наступного дня. Коли одного разу святий Петро гнав на пашу своiх овець, у нього в руках не виявилося нi батога, нi ТСирлиТСи. Угледiв вiн дорогою бурян з довгим пруттям, зламав собi прутика i погнав ним своiх овець. Звiдтодi ця рослина й зветься петрiв батiг (Катеринославська губернiя та Купянський повiт).
В iншiй легендi про ту ж рослину, записанiй у Купянському повiтi, святий апостол Петро виступаСФ з чортами якогось язичницького бога полiв, покровителя жнив. Святий Петро взагалi був дуже до всього цiкавий: йому вiдомi назва й життя будь-якоi польовоi комашки; вiн знаСФ, чим кожна з них годуСФться. Хiд його по полях уподiбнюСФться до ходу бога полiв: жучки, бджiлки, мушки, метелики барвистими роями оточують його, майорять попереду нього i супроводжують його ззаду. Давнiше, за колишнiх часiв, йде, бувало, святий Петро межею, вiзьме прутик дикого цикорiю й хльоскаСФ ним, як батiжком. А жучки й мушки, якi лиш сидять на колоссi, вже й знають: всi злiтають i не смiють переводити хлiба. Пройде межу, кине свiй батiжок на землю, а вiн прийметься там i росте. А всi жучки й мушки вже добре