Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про квiти i хлiбнi злаки
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
знають, що ту ниву, де росте петрiв батiг, треба обминати, от вони й не смiють ii чiпати. Та це було колись, а нинi й петрiв батiг не рятуСФ хлiба.
РД ще одна легенда про петрiв батiг, записана в тому ж Купянському повiтi, на якiй позначився, з одного боку, вплив СФвангельськоi оповiдi про недопущення апостолами дiтей до Спасителя, а, з другого, почасти й талмудичних оповiдок про те, нiби СФврейськi дiти завжди збiгалися до Спасителя i звичайно супроводжували його цiлою юрбою, тому що Спаситель оживляв Своiм подихом злiплених ним з глини пташок i цим дуже привертав до Себе дiтей. РЖшов якось Спаситель з учнями Своiми з одного поселення в iнше. РЖ треба було проминути луки, на яких хлопчаки пасли овець. Побачивши Господа, пастушата кинули своi отари, побiгли з батiжками на шлях, яким iшов Спаситель, i оточили його зусiбiч, так що заважали йти далi. Гримнув на них апостол Петро, аби розступилися, але пастушата, не звертаючи жодноi уваги на його гримання, й далi сiкалися до Спасителя, цiлували йому руки, ноги та краi одежi. Ось я вас! знову гримнув на них апостол Петро i вхопив було в одного з пастушкiв батiжок, якого той тримав у руках. Але пастушок, не випускаючи зi своiх рук батiжка, став плакати й виривати його з рук Петра. Той поступився перед хлопчиком, вiддав його батiжок, а сам,нахилившись,зiрвав бадилинку, i розмахуючи нею, раз у раз повторював: Геть з дороги, а то скуштуСФте мого батiжка! Пастушата з веселим смiхом розступилися й дали, нарештi, дорогу Спасителевi. Петро кинув тодi бадилинку, що була в нього в руках, i мовив жартома: А що? Либонь злякалися? Вiзьмiть тепер собi й мiй батiжок! Хлопчаки пiдняли кинуту апостолом Петром рослину й назвали ii Петровим батогом. А оскiльки квiти в цiСФi рослини нагадують за своСФю формою китицю, то й пастушата почали з тих пiр прикрашати своi батiжки махорками (китицями) зi шкiри.
2. Хлiбнi злаки
Щодо хлiбних злакiв, то за украiнським народним вiруванням, одразу ж пiсля створення свiту нi жита, нi пшеницi не було, а пшениця виникла вже опiсля з куколю, а жито iз стоколосу (розрiзняють три види стоколосу:
1) Bromus mollis L.,
2) Bromus secalinus L. i
3) Bromus squarrosus L.).
Так кажуть у Лiтинському повiтi. А в Купянському, як ми знаСФмо вже, розповiдають, що пшениця виросла зi слiз Адама, змiшаних iз землею, взятою прабатьками, за велiнням Божим, бiля райського порогу; а зi слiз РДви, змiшаних з тiСФю ж землею, виросла конопля.
У Старобiльському повiтi розповiдають, що, коли не було ще хлiбних злакiв, люди годувалися липовим листом i корою та потрохом з дерев, тобто тим, що сиплеться з деревних червоточин. Тодi Господь дав пшеницю тiльки не людинi дав Вiн ii, а собацi: той заскавулiв од голоду, Бог i кинув йому з неба колос пшеницi просто в пащу. Людина вихопила в собаки цей колос, посiяла й розвела таким чином пшеницю. Ось чому людям грiх убивати собаку ми iмо його пайку.
За iншими легендами, Сам Бог посiяв для людей пшеницю, причому спочатку колос у неi, як i взагалi в усiх хлiбних злакiв, починався при самiй землi i йшов до верхiвки стебла, так що не можна було нi косити, нi жати, а пiдтинали колосся, щоб не розгубити зерна, шилом при самiй землi. Нинi хлiбний колос завбiльшки лише з собачу частку. Зменшення його сталося внаслiдок осквернення однiСФю жiнкою святостi хлiба. Якось Спаситель iз апостолом Петром (i Павлом за iншим варiантом), розповiдають у Купянському повiтi, зайшли, прибравши вигляду подорожнiх, у хату до однiСФi жiнки й попросили в неi милостинi. Господиня в цей час пекла млинцi. У вiдповiдь на прохання подорожнiх вона кинула iм млинця, та перед тим витерла ним слiди, залишенi ii дитиною на лавцi. Подорожнi вийшли в поле, i Христос, обурений наругою над хлiбом, став обшмульгувати колос знизу вгору. Бачачи це, хазяйський пес почав вити, i апостол Петро вблагав Спасителя зглянутися хоч над собакою i залишити на стеблi частину колосу iз зерном на долю собаки.
У варiантi цiСФi легенди, записаному в тому ж Купянському повiтi, розповiдаСФться, що одного разу в жнива Спаситель i апостол Петро ходили в образi жебракiв по нивах. Пiдiйшли вони до однiСФi жiнки й попросили хлiба. Жiнка як гримне на них: Бач, куди забралися канючити! вихопила в дитини окраСФць хлiба i дала iм. Спаситель взяв той окраСФць, поклав його в торбину, тодi нахилився до колоса i давай його обшмульгувати. Собака лежить пiд возом i дивиться. Побачив, що вiд колосу зовсiм мало вже лишилося, i почав завивати. Тодi Спаситель залишив колоса всього вершка на два. Святий Петро й запитуСФ: Навiщо Ти, Господи, обшмульгав колос? А то щоб люди не пиндючились, вiдповiдав Господь. Я б його i ввесь вiдшмульгав, та залишив тiльки на собачу долю. Звiдтодi люди й почали з хлiбних злакiв збирати собачу долю; а ранiше колосся було вiд самого корiння, не так, як нинi всього лиш вершка на два.
Г. Шимон Матусяк, зi слiв лiсовикiв Сандомирськоi пущi, розповiдаСФ дещо iнакше цей переказ, вiдносячи його до житнього колосу. Житнiй колос ранiше був удвiчi бiльший за нинiшнiй. Богородиця, бажаючи пересвiдчитися в милосердi людей, прийшла в село пiд виглядом жебрачки просити милостинi. Жiнка пекла млинцi й вiдмовилась дати iй шматочок, вiдказавши при цьому: РЖди геть, стара карго! Я краще дам собацi! Богородиця, розгнiвавшись, вийшла на поле, взяла колос i обiрвала його вершечок, скiльки захопила рука, а решта лишилася на згадку, й то лиш завдяки заступництву Христа.
Хоча при переказi легенди про первiсний хлiбний кол