Украiнська дiаспора як iсторичне i соцiально-полiтичне явище
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат на тему:
Украiнська дiаспора як iсторичне i соцiально-полiтичне явище
План
1. Джерела та етапи формування украiнськоi дiаспори
2. Типологiя основних дiаспорних поселень украiнцiв
Висновки
Список лiтератури
1. Джерела та етапи формування украiнськоi дiаспори
В iсторii формування украiнськоi дiаспори простежуються чотири хвилi масового переселенського руху з Украiни.
Перша хвиля тривала з другоi половини XIX столiття до початку першоi свiтовоi вiйни. Масова емiграцiя украiнцiв у цей перiод була спрямована перш за все в Пiвнiчну та Пiвденну Америку. Вона охопила переважно захiднi регiони Украiни, що входили до складу Австро-Угорщини. Це була трудова емiграцiя, викликана соцiально-економiчними мотивами. Низький життСФвий рiвень, безземелля спонукали селян до масовоi мiграцii в Америку, де були не тiльки вiльнi землi, а й сприятливi соцiально-економiчнi умови для iх освоСФння. В цiлому за 18771914 роки iз захiдноукраiнського краю виiхало за океан близько 500 тисяч украiнцiв, у тому числi в США близько 350 тисяч, Канаду близько 100 тис., Бразилiю та Аргентину близько 50 тисяч.
Переселенський рух з украiнських земель мiж двома свiтовими вiйнами отримав назву "другоi хвилi" масовоi украiнськоi емiграцii. Поряд iз соцiально-економiчними причинами, якi стимулювали цей процес, зокрема емiграцiю украiнцiв зi Схiдноi Галичини, Пiвнiчноi Буковини та Закарпаття (пiсля закiнчення Першоi свiтовоi вiйни i розпаду Австро-Угорщини цi територii вiдiйшли, вiдповiдно, до Польщi, Румунii та Чехословаччини), самодостатнСФ значення для започаткування цiСФi емiграцiйноi хвилi мали полiтичнi причини.
Розпорошившись по багатьох краiнах свiту, насамперед РДвропи, вiдчуваючи нестатки й труднощi повсякденного життя, украiнськi емiгранти все ж виявили достатнi внутрiшнi сили для самоорганiзацii, а вiдтак для збереження себе як частини украiнського етносу, вiдiрваноi через вказанi вище причини вiд його ядра. Цьому сприяла дiяльнiсть створених емiгрантами в мiiях iхнього скупчення численних громадських i культурно-освiтнiх установ. Великим досягненням стало заснування, зокрема в Чехословаччинi, кiлькох украiнських вищих навчальних закладiв i науково-дослiдних iнституцiй.
Соцiологiчне мiжвоСФнна украiнська полiтична емiграцiя тiсно повязана iз загальним перемiщенням за кордон сотень тисяч людей, початок якому поклала Перша свiтова вiйна, а кiнець революцiя в Росii 1917 р. та встановлення на територii поваленоi iмперii радянськоi влади. Рiзнi джерела подають рiзнi цифри загальноi кiлькостi людей, що покинули цю територiю пiд час подiй 1917-1920 рр. Зокрема, В.Ленiн у 1921 р. говорив про "пiвтора чи два мiльйони". Популярна на Заходi "Енциклопедiя Британiка" оперуСФ цифрою в понад 1 млн. осiб. Професор Володимир Маруняк писав, що "пiсля революцii в б. царськiй Росii 1917-1920 рр. у пiвденнiй i центральнiй РДвропi опинилося вiд 500 000 до 800 000 т. зв. "бiлоi емiграцii", тобто росiян, украiнцiв, бiлорусiв, кавказцiв...".
Хоч би як там було, ця емiграцiя з повною пiдставою може бути зарахована до "розливних" або "дифузних". Головна iхня особливiсть, згiдно з тлумаченням фаховоi лiтератури, полягаСФ в тому, що вони постають пiд впливом колективних страхiть i терпець, доволi потужних, щоб зрушити маси. Такого роду емiграцii вже недостатньо пояснювати дiСФю обСФктивних "мiграцiйних струмiв", якi, зокрема, спричинюють перемiщення людностi "iз мiiь сильнiшого соцiального та економiчного тиску до мiiь нижчого тиску по лiнiях найменшого вiдпору. Утiм, з iншого боку, в загальнiй масi тодiшнiх емiгрантiв iз колишньоi царськоi Росii було багато людей, яких краще визначати термiном бiженцi. З цього погляду заслуговуСФ на увагу думка професора Бориса Лисянського, який рекомендував провадити принципову рiзницю мiж емiграцiСФю i бiженством. "РЖ та, i друге, зазначав вiн, назовнi випадають однаково, але рiзняться своiми внутрiшнiми причинами характером тих життСФвих iмпульсiв, що iх породжують. РЖ бiженство, i емiграцiя являють собою акт масового залишення рiдноi землi, на якiй людина виросла i з якою зжилася, до якоi ii вяжуть фiзичнi та психологiчнi звязки. Але в той час, як бiженство зроджують подii стихiйно-епiзодичного характеру, хоч би навiть i з соцiально-полiтичним пiдкладом (наприклад, погроми на ТСрунтi класовоi боротьби, або нацiональноi чи релiгiйноi ворожнечi), емiграцiю породжують на загал подii характеру iсторичного, органiчно звязанi з цiлим процесом попереднього життя даного суспiльства, з його розвоСФм, еволюцiСФю, з усiСФю його минувшиною, сучаснiстю й змаганнями та планами на майбутнСФ".
Непросто дати характеристику кiлькiсних параметрiв та структури украiнськоi емiграцii в РДвропi, джерелами якоi стали свiтова вiйна, революцiя та поразка в боротьбi за незалежнiсть Украiни. Тут ми зiштовхуСФмося з кiлькома проблемами. По-перше, нi в той час, нi пiзнiше нiхто не вiв загальноi статистики виходу украiнцiв на емiграцiю. По-друге, якщо йдеться про власне полiтичну украiнську емiграцiю, то фактично створилося двi емiграцii iз Надднiпрянськоi Украiни та з Галичини й Буковини. Кожна з них мала вiдмiнне обличчя та вiдмiнну iсторiю, по-третСФ, значна частина емiгрантiв, украiнцiв iз походження, опинилася за кордоном у так званому росiйському емiгрантському комплексi, в