Украiнська дiаспора як iсторичне i соцiально-полiтичне явище
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?окремлювати з якого цих людей можна лише умовно. По-четверте, в мiжвоСФнний перiод у рядi СФвропейських краiн перебували емiгранти-галичани, котрi виiздили сюди на сезоннi чи тривалiшi заробiтки.
Якщо зараховувати до украiнських емiгрантiв усiх людей украiнського походження, незалежно вiд того, чи вони такими себе називали чи нi, як також без огляду на те, що вони могли оформити за кордоном окрему культурно-етнiчну групу або включитися до цiлком iншоi, чужонацiональноi за своiм культурно-iдеологiчним спрямуванням, то досить вичерпну й, на наш погляд, цiлком вiрогiдну характеристику мiжвоСФнноi украiнськоi мiграцii в РДвропi дав 1929 р. Микита Шаповал. Вiн спирався в своСФму аналiзi на результати дослiджень керованого ним Украiнського соцiологiчного iнституту в Празi, один iз вiддiлiв якого вивчав украiнську полiтичну емiграцiю в СФвропейських краiнах. Крiм того, вивчення украiнськоi емiграцii та ii реСФстрацiю в межах Чехословаччини здiйснював Украiнський громадський комiтет на чолi з М. Шаповалом.
Емiграцiйнi хвилi прийшли в рiзнi перiоди часу з центральних та схiдних земель Украiни i з Галичини. Вони спрямовувалися до рiзних краiн, частина емiгрантiв поверталася на батькiвщину, частина переходила з однiСФi краiни до iншоi, тобто, мiгрувала. Це залежало вiд полiтичноi обстановки на батькiвщинi, вiд ситуацii в краiнах, де емiграцiя в даний час перебувала, та вiд внутрiшнiх взаСФмин серед емiграцii. Плиннiсть була дуже iнтенсивною, особливо в першi роки. Як подаСФ "Енциклопедiя украiнознавства", число украiнських полiтичних емiгрантiв, яке в 1921 р. доходило до 100 тис, "згодом спадаСФ бiльш, нiж до половини (числа лише приблизнi)".
До кiнця 1920-х рр. остаточно викристалiзувались як головнi центри, так i "периферiйнi" осiдки украiнськоi полiтичноi емiграцii в СФвропейських краiнах. До перших вiд самого початку належали Польща й Чехословаччина. Невдовзi до них додалися Нiмеччина i Францiя. Зате втратила своСФ значення одного з центрiв украiнськоi полiтичноi емiграцii Австрiя, зокрема ii столиця Вiдень. На територii ряду iнших СФвропейських держав Бельгii, Болгарii, Югославii, РЖталii, Туреччини, Швейцарii, Фiнляндii, Угорщини, Англii тощо перебували "периферiйнi" осiдки украiнськоi полiтичноi емiграцii. Промiжне становище весь час посiдала Румунiя.
Поряд iз названими вище факторами, якi спричинили поступове зменшення загальноi кiлькостi украiнськоi полiтичноi емiграцii в РДвропi, вiдiграло свою роль i переселення частини емiгрантiв за океан, головно, в Канаду.
Друга хвиля масовоi украiнськоi емiграцii виявилася також у формi переселення за океан тих груп украiнцiв iз Галичини, Буковини, Закарпаття, частково Волинi, якi вирушали туди на заробiтки. Хоча i в даному випадку не можна не брати до уваги певних полiтичних мотивiв. На захiдноукраiнських землях, особливо в Галичинi, склалася система вiдвертоi дискримiнацii украiнцiв, нехтування iхнiми полiтичними, нацiональними та культурно-освiтнiми правами.
Проти першоi хвилi емiграцii освiтнiй рiвень тих, хто виiхав за кордон у перiод мiж двома свiтовими вiйнами, був значно вищим. Завдяки цьому вони могли швидше адаптуватися в новому соцiокультурному середовищi, стати повноцiнними громадянами краiн вiзду. Це стосувалося й украiнських полiтичних емiгрантiв. Незважаючи на те, що початкове вони не мали намiру довго затримуватися за кордоном, реальна ситуацiя змусила iх переглянути цю настанову й (хоч iз запiзненням) докладати активних зусиль для iнтегрування в суспiльства краiн осiдку. Адже в багатьох випадках iшлося про елементарне бiологiчне виживання цих людей. Тож мiжвоСФннi украiнськi полiтичнi емiгранти мимоволi стали одним iз джерел формування украiнськоi дiаспори, вплинули на збiльшення ii чисельностi та пiдвищення ii культурно-освiтнього рiвня й полiтичноi свiдомостi, спричинилися до поширення ареалiв розселення украiнцiв у зарубiжному свiтi.
Третя емiгрантська хвиля украiнства припадаСФ на час пiсля другоi свiтовоi вiйни. Вона була викликана переважно полiтичними мотивами. За пiдрахунками дослiдника Ф. Заставного, у воСФннi та повоСФннi роки загальна кiлькiсть украiнських емiгрантiв (переважно iз захiдноi i центральноi частин Украiни) становила 260300 тисяч чоловiк, у тому числi у краiнах Пiвнiчноi Америки осiло 150170 тисяч, Пiвденноi Америки 3540 тисяч, Захiдноi РДвропи 6575 тисяч, Австралii25ЗО тисяч чоловiк. Це були переважно молодi люди, примусово вивезенi з Украiни на роботу в Нiмеччину, якi, памятаючи сталiнськi репресii, боялися повертатися на батькiвщину, а також вiйськовополоненi, на яких у СРСР чекало покарання, бо сталiнсько-берiСФвський режим усiх iх розцiнював як зрадникiв, i учасники формувань УПА.
Виiзд iз територii вже незалежноi Украiни через рiзнi, передусiм соцiально-економiчнi, причини в 1990-i рр. вiдносно великоi кiлькостi громадян на постiйне проживання за кордон отримав назву четвертоi хвилi украiнськоi емiграцii.
З розпадом СРСР i утворенням на його просторах нових суверенних держав украiнськi меншини, якi проживали в цих краiнах, перейшли на становище зарубiжних. Виникло нове соцiальне явище так звана схiдна украiнська дiаспора.
Мiграцiйнi процеси мiж новими незалежними державами набули новоi якостi. Зокрема, суттСФво змiнилися причини й мотиви мiграцii, кiлькiсна наповненiсть i спрямованiсть мiграцiйних потокiв, вiковий i професiйний склад груп мiгрантiв тощо. На мiграцiйнi процеси значно бiльший вплив, нiж ранiше, справляю