Украiно-польськi суперечностi та iх вплив на етнологичну ситуацiю Правобережноi Украiни (перша третина ХРЖХ ст.)
Информация - История
Другие материалы по предмету История
на ситуацiя складалася в результатi дii цiлого ряду чинникiв. Вони визначали не лише ризик конфлiкту, а й за його наявностi викристалiзовували напрямки його протiкання. Такими чинниками СФ, по-перше, етнiчна строкатiсть, тобто iснування в обмеженому географiчному просторi народiв з рiзним менталiтетом та культурно-лiнгвiстичними вiдмiнностями; по-друге, обтяженiсть iсторичноi спадщини згадками про вiйни та дискримiнацii, точнiше наявнiсть iсторичноi пам`ятi в того чи iншого народу; по-третСФ, поява у середовищi певноi етнiчноi спiльноти полiтичних лiдерiв, рухiв, що здатнi вести боротьбу проти iснуючого статусу кво.
Та перш за все варто було б виокремити детонуючi подii, якi i призвели до появи суперечностей, а вiдтак лягти в основу багатовiкового конфлiкту.
РЖсторiя розвитку будь-якоi держави, у тому числi i нашоi, несе в собi етноконфлiктний потенцiал, причини виникнення якого приховуються у глибинi минулого. Що стосуСФться першоi половини завдання, то варто вiдзначити, що процеси державотворення, якi вiдбувалися на Правобережнiй Украiнi мали конфлiктогенний потенцiал. Цей потенцiал маСФ тривалу iсторiю свого виникнення, але досить iнтенсивно почав себе реалiзовувати з того моменту, коли польська влада iнiцiювала експансiю на украiнськi землi в кiнцi ХРЖV столiття. Польське проникнення кардинально вiдрiзнялося вiд литовського. Коронний уряд з самого початку намагався перетворити регiон на свою провiнцiю, нав`язати власне право та адмiнiстративну систему, витiснити православя шляхом утвердження католицизму. Тотальне окатоличення та полонiзацiя зумовлювали загострення релiгiйних, соцiальних та етнiчних стосункiв. Проголошення Речi Посполитоi 1 липня 1569 року означало подальше посилення соцiально-економiчного та нацiонально-релiгiйного гноблення украiнського люду7.
Середина ХРЖV столiття ознаменувалася початком розпаду Золотоi Орди. У 1449 роцi вiд неi вiддiлився кримський улус i утворив нову державу - Кримське ханство. Але новостворена кримсько-татарська держава в 1478 роцi стаСФ васалом Турецькоi iмперii i пiд ii зверхнiстю здiйснюСФ агресивну полiтику стосовно украiнських земель8.
Давалося взнаки i посилення ролi Московськоi держави в ii боротьбi з Литвою за право бути центром "збирання земель Русi" протягом 1480-1569 рокiв9.
Отже, вiдбулися значнi геополiтичнi змiни в Схiднiй РДвропi i спричиненi вони були появою нових державних утворень та iхнiм прагненням отримати першiсть у цьому ж регiонi.
Ряд сучасних вчених, зокрема М. Шепеляв, схильнi ототожнювати цi змiни з так званою "геополiтичною революцiСФю", яка вiдбулася в ХV - ХVРЖРЖ столiттях i яка також знайшла своСФ вiдображення в Схiднiй РДвропi у виглядi воСФнно-полiтичного протистояння Речi Посполитоi, Московськоi держави та Турецькоi iмперii10.
У таких умовах украiнськi землi ставали епiцентром цього протистояння. Щоб врятуватися вiд середньовiчного етно i геноциду населення змушене було давати "вiдповiдь" на "виклик" часу. Так формувалися передумови для виникнення феномену украiнського козацтва, який став результатом впливу рiзних чинникiв (економiчних - прикрiплення селян до землi та запровадження обов`зкового вiдробiтку, що спричинило втечi населення на не докiнця освоСФнi територii Середнього Поднiпров`я; воСФнно-полiтичних - боротьба з кримсько-турецькою небезпекою в умовах проживання на теренах Середнього Поднiпров`я, культурно-релiгiйних - захист духовних надбань та захист православноi iдентичностi вiд польськоi католiзацii).
Результатом неймовiрних вiйськових, полiтичних потуг украiнського народу, складних етносоцiальних та культурних процесiв у тогочасному суспiльствi стало виникнення та iснування козацькоi ранньомодерноi нацii. Але неспроможнiсть закрiпити досягнення визвольноi боротьби знову поставило украiнцiв на межу фiзичного винищення, особливо пiсля укладання Вiчного миру 1686 року.
Протягом вищеозначеного часу польський чинник мав вирiшальний вплив на долю украiнцiв. Лише в новий час iхнi землi в цiлком iншiй полiтичнiй конфiгурацii вийшли на iсторичну арену. Подiли Польщi (1772, 1793, 1795 рокiв) мали катастрофiчнi наслiдки для Речi Посполитоi - вона була роздiлена мiж Австро-Угорщиною, Росiйською iмперiСФю та ПрусiСФю. Разом з нею були подiленi i украiнськi землi.
Зникнення польськоi держави та поширення росiйських впливiв на територiю Правобережжя активiзувало нацiонально-визвольний рух польського та украiнського народiв, особливо помiтно в першiй третинi ХРЖХ столiття. Спiльним ворогом украiнцiв i полякiв у таких умовах був росiйський уряд, але об`СФднати визвольнi потуги двох народiв не завжди вдавалося. Нагадувала про себе переобтяжена згадками про вiйни i дискримiнацii iсторична спадщина (iсторична пам`ять).
Тепер щодо другоi половини питання. Йдеться про наявнiсть чинникiв конфлiктностi в конкретнiй краiнi (регiонi) в певний перiод часу. До таких чинникiв, на думку С. МiтряСФва, належать: геополiтичне розташування етнiчного регiону, економiчне пiдТСрунтя етнополiтичноi ситуацii, культурно-iсторична iдентичнiсть нацiональноi групи, рiвень полiтичноi активностi мешканцiв в ареалi11.
СпробуСФмо "накласти" теоретичну модель С. МiтряСФва i розкрити особливостi вiдповiдностi цих чинникiв iсторичнiй реальностi в Правобережнiй Украiнi в першiй третинi ХРЖХ столiття.
Геополiтичне розташування етнiчного ареалу вiдiграСФ одну з провiдних ролей в аналiзi ризику нацiональних конфлiктiв. Ризик конфлiктностi