Украiна в сучасному геополiтичному просторi
Информация - Политология
Другие материалы по предмету Политология
УКРАРЗНА В СУЧАСНОМУ ГЕОПОЛРЖТИЧНОМУ ПРОСТОРРЖ
Геополiтика як полiтологiчна концепцiя, що вбачаСФ в полiтицi держави визначальну роль географiчних чинникiв, за глобальних полiтичних змiн, якi гостро постали на зламi XXXXI ст., набуваСФ нового значення i змiсту. Це повязано насамперед iз невiдпо-вщнiстю реалiям традицiйних моделей реалiзацii державно-полiтичних прагнень. Просторове розташування Украiни, розмiри ii територii, чисельнiсть ii населення, природнi ресурси в поСФднаннi з ii потенцiйними можливостями в науковiй, економiчнiй та iнших сферах суспiльного життя дають iй змогу i право мати статус великоi СФвропейськоi держави з вiдповiдною геополггичною поведiнкою та геостратегiчною орiСФнтацiСФю.
Украiна на тлi глобальних полiтичних трансформацiй
ОстаннСФ десятирiччя XX ст. ввiйде в iсторiю вельми суттСФвими геополiтичними змiнами. Серед нових полiтичних реалiй творення Украiнськоi незалежноi держави з-помiж iнших краiн пострадянського простору.
Передумовами глобальних зрушень на континентi були: подолання вiйськово-полiтичного протиборства Схiд Захiд, падiння комунiзму i переорiСФнтацiя низки держав на засади цiнностей захiдноi демократii. Внаслiдок цих подiй свiт iз двополюсного, чiтко розмежованого поступово набираСФ обрисiв ба-гатополюсного, взаСФмозалежного, зростають взаСФмовпливи держав i народiв. Тiсно повязанi мiж собою процеси подолання розколу РДвропи й Нiмеччини, ослаблення полюса сили, що його уособлювала Москва, та самовизначення народiв схiдноСФвропейських держав i нацiонально-державного волевиявлення народiв колишнього Радянського Союзу. На Сходi припинили iснування воСФнно-полiтичний блок краiн Варшавського Договору, Рада Економiчноi ВзаСФмодопомоги та СРСР як свiтова наддержава.
Поява на полiтичнiй картi свiту незалежноi Украiни започаткувала глобальнi трансформацii не лише в даному регiонi. Досягнення суверенного статусу Украiнською державою, за визначенням американського полiтолога 3. Бжезiнського, СФ однiСФю з найвiдчутнiших геополiтичних подiй XX ст. Ставши незалежною, Украiна, за оцiнкою вченого, створила можливiсть для самоi Росii як держави i нацii стати, нарештi, демократичною та СФвропейською. Був час, коли на Заходi дехто вважав за потрiбне робити вибiр мiж Украiною та РосiСФю. Але згодом усi, а надто в Захiднiй РДвропi та США, зрозумiли, що добрi вiдносини i з однiСФю, i з iншою краiною лише сприятимуть стабiльностi в РДвропi. Виваженiсть зовнiшньоi полiтики Украiни, ii миролюбнi засади, мирний характер перетворень у суспiльствi пiдвищують рiвень безпеки на континентi та сприяють становленню дiСФвiших вiдносин Украiни з СФвропейською сiмСФю народiв. Вiдбуваються одночаснi рiзновекторнi, досить суттСФвi й далекосяжнi за наслiдками подii.
До глобальних трансформацiй слiд вiднести не лише появу у свiтовому спiвтовариствi нових полiтичних одиниць, у тому числi 52-мiльйонноi Украiни, а й руйнацiю довготривалого росiйського домiнування на контрольованому нею просторi. Аналiтики захiдного свiту практично одностайнi у визначеннi ролi Украiни як детонатора у зруйнуваннi такоi сили, якою був СРСР. Так, американський полiтик i вчений Д. Мойнiхен найсуттСФвiшим чинником розвалу Радянського Союзу вважаСФ небажання словянськоi Украiни продовжувати жити в режимi домiнування словянськоi Росii.
Вiднинi Украiна пiсля тривалого перiоду перебування у складi Росiйськоi iмперii, а потiм СРСР, коли вона могла дивитися на свiт лише крiзь московськi окуляри, почала активно реалiзовувати свiй шанс безпосередньо прилучитися до мiжнародного спiвтовариства як його повноправний субСФкт. Пiдписанням Украiною на початку 1992 р. гельсiнського Пiдсумкового акта було увiнчано самовизначення й визнання державностi украiнського народу iншими краiнами. Водночаiе стало початком нормальноi дiяльностi Украiни в СФвропейських структурах як рiвноправного партнера.
Наведенi факти, i не лише вони, свiдчать про наявнiсть глобальних трансформацiй. За цих умов варто звернути увагу й на те, що у свiдомостi, свiтосприйняттi, полiтичнiй позицii та суспiльнiй поведiнцi десяткiв i сотень мiльйонiв людей континенту i свiту вiдбуваСФться еволюцiя поглядiв, моральних орiСФнтирiв i спонукальних мотивiв. Головним принципом змiн можна назвати демонтаж конфронтацiйних пiдходiв i рецидивiв старого полiтичного мислення. ОстаннСФ десятирiччя XX ст. покликане було стати етапним перiодом, який визначить розвиток РДвропейського континенту на роки й десятирiччя вперед. За всiСФi невизначеностi майбутнього, з твердим переконанням слiд наголосити, що РДвропа i свiт перебувають на пе^ рехiдному етапi розвитку. Нинi закладаються пiдвалини тих нових вiдносин, того становища, яке стане визначальним, якщо не вирiшальним, для майбутньоi долi континенту.
Пiсля стрiмкого краху соцiалiзму схiдноСФвропейськi краi* ни докорiнно змiнили систему зовнiшньополiтичних прiоритетiв. Якщо до середини 1990 р. це коло краiн виявляло тата^ стриманiсть у розвитку вiдносин iз Заходом, то надалi вони повернулися обличчям до РДС, НАТО. Вiдтодi припинилися зовнiшньополiтичнi взаСФмнi консультацii краiн схiдного блоку, незважаючи на стурбованiсть СРСР питаннями безпеки; уряди Польщi, Угорщини, Чехо-Словаччини дистанцiювалися вiд Москви. Кремль сподiвався, що союзники з ОВД заперечуватимуть входження обСФднаноi Нiмеччини до НАТО, але саме у Варшавi та Празi недвозначно пiдтримали таке р