Тип героя у повiстi Селiнджера "Над прiрвою у житi"
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
В°рський дух героя
РЖсторiя Холдена сповiдь людини, яка не може i не хоче змiнити свiт, а здатний лише з граничною щирiстю так побачити i так показати цей свiт, що i нам передаСФться його вiдраза. Бунтарство Холдена нагадуСФ рухи людини увi снi: судорожнi спроби бiгти, ударити i повна неможливiсть щось зробити, вiдчуття гiркоти i безсилля [5, с. 293].
Про бунтарство Холдена Колфiлда говорилося немало, але деякi критики ще i звертали увагу на те, що рух роману це повiльне звiльнення героя вiд дуже поверхневого вiдношення до життя. На змiну роздратуванню по будь-якому приводу, скороспiшним думкам починаСФ тiльки починаСФ приходити спокiй, прагнення приглянутися, що до чого довкола i не квапитися з оцiнками, пише С. БСФлов в своiй статтi Парадокси Дж. Селiнджера [1, с. 63].
Холден Колфiлд часто зазначаСФ про свою так звану брехливiсть: Такого брехуна, як я, ви нiколи в життi не бачили [1, с. 20]. Деякi критики навiть називають його побрехун Колфiлд. Звiсно, нiякий вiн не брехун, просто в нього дуже багата уява i вiн намагаСФться таким чином захистити себе вiд того, що йому не подобаСФться.
Проте, чеснiсть i щирiсть, яких Холден не може знайти в iнших, вiн намагаСФться зберегти в самому собi. Нещиру фразу Рад зустрiчi з вами вiн коментуСФ так: Якщо ви хочете залишитися в живих, ви повиннi сказати цю брехню [1, с. 98].
Симпатичний Холден тим, що це герой з високими моральними принципами, але вiн слабкий для того, щоб захистити себе в складних ситуацiях. Його вважають дуже самокритичним, оскiльки вiн часто звертаСФться до себе як до жахливого брехуна i божевiльного. Холден нещасливий не тому, що люди облудники, вiн бачить, що люди облудники, тому i нещасливий. Його вiдчуття, що все в свiтi знецiнено, це нормальне вiдчуття людини, в якоi помер хтось близький. Життя починаСФ здаватися жалюгiдною спробою забути про смерть, все втрачаСФ сенс [8, с. 262].
Досить дивнi стосунки Холдена з родичами дають поштовх всiм його вчинкам. Вiн називаСФ iх всiх не iнакше, як двоюрiднi покидьки i у мене одних тiток штук пятдесят [1, с. 173]. Вся рiч у тому, що його сiмя не СФ тим мiiем, в якому Холден мiг би вiдчувати себе упевнено i захищено. Як би поблажливо-нiжно не вiдносився вiн до матерi i коректно до батька для нього вони частина того свiту, який його не влаштовуСФ, в якому жити погано, де людинi нiде вiдiгрiти душу.
Найстрашнiше те, що, в певнiй мiрi, Холден вiдокремлюСФ i певним чином видiляСФ себе з-помiж iнших дiтей в своiй сiмi: Правду кажучи,я один в сiмi такий нетямущий. Мiй старший брат, Д.Б., письменник, а мiй братик Аллi, котрий помер, той прямо-таки був чарiвником. Я один такий нетямущий. А подивились би ви на Фiбi. В неi волосся майже такi ж як в Аллi [1, с. 77].
РЖ дiйсно, СФдиними близькими людьми СФ загиблий брат i сестричка Фiбi.
У малятка Фiбi цiла купа блокнотiв у неi iх тисяч пять, якщо не бiльше [1, с. 180], i в цьому вже протягаСФ соромлива i гаряча нiжнiсть до сестрички, нетерпляче бажання, аби вона i нам скорiше сподобалася, тому що це найулюбленiше, що СФ в Холдена. РЖ коли вона вiдсунулася вiд мене бозна-куди, на iнший кiнець лiжка, мало не на сто миль [1, с. 190] це теж можна зрозумiти. Це дiйсно страшно. Коли говориш комусь про саме наболiле, не можна, аби вiн вiдсунувся вiд тебе навiть на сантиметр, тим бiльше,якщо ця людина одна з найрiднiших для тебе.
Вiдчувши затишок рiдноi домiвки, Холден вже був готовий прийняти поразку. Але не тому, що вiн боявся гнiву батькiв. Просто вiн страшенно втомився. Втомився вiд самотностi, вiд тих нiкому не потрiбних i досить безглуздих спроб бути дорослим.
Пiти з дому було чомусь набагато легше, анiж увiйти. По-перше, менi було плювати на те, спiймають мене чи нi. Слово честi. Я подумав: спiймають так спiймають. Вiдверто кажучи, менi навiть хотiлося, щоб пiймали [1, с. 201].
Зустрiч Холдена з Фiбi перед музеСФм, iх блукання по мiсту, прогулянка по зоопарку, розбита рiдкiсна платiвка i катання Фiбi на каруселi пiд час зливи було тим СФдиним щирим щастям, якого Холден вже не вiдчував впродовж довгого часу. Я так i залишився сидiти на лавi. Змок до нитки. А менi було все одно. Я раптом став такий щасливий через те, що Фiбi крутилася на каруселi. Ледве не ревiв вiд щастя. До того вона була мила, до того вона весело крутилася в своСФму синьому пальтечку. Шкода, що ви ii не бачили, iй-богу![1, с. 237].
Тим бiльше, Холден ще не в такому вiцi, коли самота загартовуСФ. Саме тому вiн шукаСФ з ким же поговорити?! Вiн гарячково закликаСФ по телефону всiх, на кого СФ в цьому сенсi хоч слабка надiя. Серед ночi будить дзвiнком абсолютно невiдому йому жiнку, знайому свого знайомого, вiн намагаСФться заговорити з шоферами таксi, з дiвицями в кафе, з музикантами в оркестрi, але всi вони однаковi i кидають його одного. На секунду дихнула на нього материнська ласка мiсiс Морроу. Двi сiренькi черницi швидкоплинно пройшли перед ним, i покiрливе, тихе iх iснування, iх бажання робити посильне добро зачiпали Холдена. Вiн згадуСФ про них з повагою i теплотою. Теплота йому необхiдна. Десь треба ж iнколи пригрiтися хоч трохи. Адже навiть качки дiваються кудись iз замерзлого ставка. Однi люди, якi обнадiяли чимось на мить, зникають безслiдно у величезному киплячому мiстi. РЖншi не приносять нiчого, окрiм розчарування.
Холден узятий в тi днi свого життя, коли його обступили великi i малi неприСФмностi, коли все у нього погано: i пальта вкрали, i шпа