Тип героя у повiстi Селiнджера "Над прiрвою у житi"
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
? час: куди дiваються зимою качки, коли ставок покриваСФться льодом i промерзаСФ наскрiзь або просто натягуСФ свою червону шапку.
Проте iнколи я поводжуся так, нiби я куди старше за своi роки, але цього-то люди не помiчають. Взагалi нiчого вони не помiчають [1, с. 12], втомлено зазначаСФ Холден.
Холден живе у жорстокому свiтi, який бездушно, як автомат, прагне або зломити свою жертву, або перекроiти ii по своСФму образу i подiбностi, вважаСФ Ю. Я. Лiдський [6, с. 195]. Холден надiлений "абсолютним етичним слухом" вiн миттСФво розрiзняСФ фальш, з нього немов зiдрана шкiра, голi нервовi закiнчення; його надчутливiсть особливого роду радар, що уловлюСФ те, мимо чого спокiйно проходять iншi [5, с. 242].
Вражаюче точна також мовна характеристика Холдена. Вiн говорить на шкiльному жаргонi, постiйно вживаСФ вульгаризми, взагалi не соромиться у виразах. Але за зовнiшньою грубiстю ховаСФться душевна чистота, делiкатнiсть, i легка дитяча вразливiсть.
До кiнця роману стаСФ особливо ясно, що великому свiту Холден може протиставити лише свiт дiтей, яких до того ж потрiбно охороняти вiд дорослих. Вони ще не зiпсованi. РЖ це не лише гаряче улюблена десятирiчна сестричка Фiбi, не лише покiйний брат Аллi всi дiти взагалi: i хлопчик, що спiвав пiсеньку, i маля бiля кiно, i двоСФ хлопчиськ в музеi, i дiточки, що вчаться в однiй школi з Фiбi. Але буквально на кожнiй стiнi iх очiкуСФ сповна реальний (i в той же час символiчний) нецензурний напис, а Холден не може стерти цi написи. Отже, боротися з огидним йому свiтом Холден не може. Вiн крихкий i слабкий. Вiн сам частина того свiту, який заперечуСФ. Його руки звязанi не лише причетнiстю до нього, не лише особистою слабкiстю, але i розумiнням або швидше вiдчуттям, що перед ним не окремi гидоти а море лих [5, с. 292]. Будь у людини хоч мiльйон рокiв в розпорядженнi, все одно йому не стерти всю соромiтнiсть зi всiх стiн на свiтi. Неможлива ця справа... [1, с. 226].
Не дивлячись на те, що в Нью-Йорку вiн вештаСФться по ресторанах (дуже заклопотаний тим, аби отримати спиртнi напоi, яких йому не хочуть подавати як неповнолiтньому), танцюСФ з якимись панi, пропонуСФ знайомiй дiвчинi виiхати з ним i жити де-небудь бiля струмка [1, с. 148], а коли в готелi лiфтер його запитуСФ: БажаСФте дiвчинку на нiч? Холден пiсля першоi ж незручностi, поступаючи як дорослi, вiдповiдаСФ: Гаразд [1, с. 102], Холден жадiбно шукаСФ хоч яку-небудь вiддушину, жадаСФ людського тепла, участi i розумiння. Багато читачiв i критикiв цiСФi книги цiкавить майбутнСФ Холдена. Але то хiба не сам Холден даСФ вiдплвiдь на це: ЗдаСФться, це дивно безглузде питання. Звiдки людинi заздалегiдь знати, що вiн робитиме? [1, с. 238]. Наш герой Холден самотнiй не тому. Просто сучасний свiт поставив йому в провину його щирiсть, його небажання бути хамелеоном. Вiн залишився самим собою до кiнця, залишився вiрний самому собi.
Герою Селiнджера не вдаСФться зацiкавити своiми, досить, втiм, сумбурними планами на майбутнСФ i Салi Хейс, яка не дуже вiрить в пропоновану iй iдилiю життя в хатинi бiля струмка, де б iснувало СФдине правило жодного удавання.
Ти б повчилася в чоловiчiй школi. Спробувала б!. Суцiльне удавання. Лише i знай вчися, аби стати хитрiше, заробити собi на який-небудь триклятий Кадилак. Працювати в якiй-небудь конторi, заробляти силу-силенну грошей i читати газети, грати в бридж всi вечори, i ходити в кiно. Нi, це все не те! Господи, до чого я все це ненавиджу [1, с. 146].
Вiн хоче вести тихе життя з глухонiмою дружиною. При цьому Холден i сам хотiв би прикинутися глухонiмим, аби, наскiльки це можливо, порвати всi звязки зi свiтом, в якому живеться так незатишно.
Холден не знаходить виходу i навiть, по сутi, не починаСФ пошукiв. Вiн i не може почати iх. Хлопець ще не став молодою людиною. У Холдена Колфiлда все попереду. Героiчний пафос Холдена виявляСФться в розривi з тим, який вiн на словах i на дiлi. Саме цi слова наштовхують Холдена на абсолютно нову думку.
РозумiСФш, зiзнаСФться вiн Фiбi, я собi уявив, як маленькi хлопята грають увечерi у величезному полi, в житi. Тисячi малят i довкруги - нi душi, жодного дорослого, окрiм мене. А я стою на самому краю обриву, над прiрвою, розумiСФш? РЖ моя справа ловити хлопят, аби вони не зiрвалися в прiрву. РозумiСФш, вони грають i не бачать, куди бiжать, а тут я пiдбiгаю i ловлю iх, аби вони не зiрвалися. Ось i вся моя робота. Стерегти хлопцiв над прiрвою в житi. Знаю, це дурощi, але це СФдине, чого менi хочеться по-справжньому [1, с. 194].
На словах, в областi фантазii вiн i насправдi герой, але в реальностi все навпаки. Та i попроси Холдена в реальностi "стерегти хлопцiв над прiрвою в житi" адже, чого доброго, втече, облаявши i тих, хто його поставив чергувати, i галасливих малят втече до нових фантазiй [1, с. 62]. Вiн хоче рятувати хлопят вiд падiння в прiрву, але чи врятований вiн сам? Ти мчиш до якоiсь страшноi прiрви, звертаСФться до нього мiстер Антолiнi. Вiн перебираСФ можливi варiанти майбутнього Холдена. Можливо станеш завсiдником якого-небудь бару. А може бути, ти служитимеш в якiй-небудь конторi i кидатимеш скрiпками в стенографiстку, що не догодила тобi [1, с. 208].
Автор строго слiдуСФ логiцi характеру Холдена, лише пiдводячи його до пошукiв вiдповiдi на проклятi питання, але самi пошуки зявляться лише в пiзнiших творах Селiнджера разом з дорослiшими героями, вважаСФ Ю. Я. Лiдський [6, с. 196].