Технологія використання підручників на уроках у початковій школі
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
апах процес сприймання має свої особливості, зумовлені психологією школяра, його життєвим досвідом.
Г.О. Люблінська виділяє особливості сприймання молодших школярів: невміння диференціювати головні й другорядні ознаки; злитість і нерозчленованість дитячого сприймання; несформованість тієї аналітико-синтетичної діяльності, яка забезпечує даний процес. Звідси випливає необхідність спеціально навчати учнів дивитися, розглядати, слухати і розуміти те, що вони сприймають.
Проаналізувавши надбання психологів і дидактів у зазначеному аспекті, визначимо ті найважливіші положення, які слід враховувати, організовуючи сприймання навчального матеріалу учнями початкових класів:
- забезпечувати установку на сприймання, шляхом постановки запитань активізувати мислительну діяльність учнів;
- виявляти опорні знання дітей, сформовані уміння та навички;
- важливо відображати у свідомості дитини найістотніші ознаки предметів і явищ, що вивчаються;
- враховувати інтереси та потреби молодших школярів;
- збільшувати питому вагу роботи учнів з підручником,
- залучати їх до самостійного здобуття знань.
У процесі сприймання в учнів формуються найпростіші уявлення про предмети і явища навколишнього світу. Для того, щоб зрозуміти навчальний матеріал у всіх звязках і залежностях, його потрібно усвідомити й осмислити. З огляду на глибину відображення цих звязків і залежностей як у самих обєктах, так і між ними, В.О. Онищук у процесі розуміння виділяє два етапи:
- усвідомлення учнями фактів, подій, ознак тощо;
- осмислення внутрішніх звязків і відношень.
Усвідомлення - нижчий етап процесу розуміння, що полягає у первинній перебудові та впорядкуванні на елементарному рівні одержаної інформації у звязку із досвідом та наявними знаннями учня; це поділ цілого на частини, розчленування змісту виучуваного явища з метою глибшого розуміння його структурних компонентів. Тому використання завдань на аналіз предметів і явищ, на виділення істотних ознак і властивостей; звязок виучуваного матеріалу з чуттєвим досвідом учнів та раніше засвоєними знаннями, нагромадження уявлень, фактів, лексики як бази для формування нових понять необхідні умови усвідомлення пропонованої інформації.
Осмислення як вищий етап розуміння передбачає розкриття обєктивних звязків між елементами цілого, а також між окремими обєктами; цей процес повязаний з виконанням мислительних операцій, ефективним засобом формування яких є завдання на порівняння, узагальнення, класифікацію, встановлення причинно-наслідкових звязків.
Розуміння матеріалу відбувається в міру нагромадження учнями відомостей про предмети і явища навколишнього середовища, а також звязків між ними. Результативною стороною цього процесу є утворення понять.
До критеріїв розуміння навчального матеріалу учнями входять:
- уміння виділяти суттєві ознаки понять, встановлювати їх
- взаємозвязки і взаємовідношення;
- ступінь самостійності у встановленні звязків і залежностей між ознаками поняття та самими поняттями;
- уміння конкретизувати поняття, тобто виділяти множину обєктів, яка задається суттєвими ознаками (поняттями).
Наведені положення мають важливе значення для розробки системи навчальних завдань і вправ, спрямованої на зясування ступеня розуміння школярами предметного змісту, а також для організації навчального матеріалу з метою забезпечення цього розуміння.
Однак існує твердження, що розуміння ще не є знання. Знанням воно стає тоді, коли пройде стадію запамятовування, тобто закріплення. Тому доречним є ознайомлення школярів з конкретними способами запамятовування: поділ тексту на частини; виділення головного; складання плану прочитаного; відповіді на запитання, що наводяться в кінці тексту чи теми; використання наочних посібників; переказ прочитаного; зіставлення засвоєного зі змістом підручника; застосування алгоритмів, памяток, опорних схем, таблиць тощо.
Необхідною умовою міцного засвоєння знань є періодичне повторення навчального матеріалу; спочатку проміжки між повторенням мають бути коротшими, а пізніше їх треба збільшувати.
Деякі вчені (Ю.К. Бабанський, О.Є. Дмитрієв, К.М. Кабанова-Меллєр, Н.Ф. Тализіна та ін.) розглядають навичку як один із рівнів оволодіння навчальними діями, що формується на основі уміння. Г.О. Люблінська стверджує, що це дії різної природи і уміння ніколи не може перейти в навичку. В.О. Онищук та інші вчені трактують навичку як компонент уміння (тобто вважають її первинною щодо уміння). Вихідним для нашого дослідження є розуміння умінь і навичок як понять, що відображають різні рівні сформованості відповідних дій: уміння формуються на основі знань, а навички - на основі умінь; навички є базою для вироблення складніших умінь.
Основним засобом розвитку даних новоутворень виступає дидактичне обґрунтована система навчальних завдань і вправ, складена з урахуванням змістового, мотиваційного та процесуального компонентів навчання, які повинні наводитися у підручнику в певній послідовності.
Першими завданнями на застосування набутих знань на практиці є пробні вправи. Вони викопуються під безпосереднім керівництвом учителя; учні вголос коментують свої дії. Розрізняють такі прийоми виконання пробних вправ учнем: