Технологія використання підручників на уроках у початковій школі
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
Б.Д. Грінченка (1907); С.Ф. Черкасенко підготував свою Граматку (Полтава, 1907) тощо.
Одним із кращих підручників для початкового навчання в той час вважалася Граматка... Б.Д. Грінченка, яка була складена з урахуванням тодішніх вимог методики навчання, написана доступно, цікаво, містила тексти, що відповідали дитячому сприйманню. Автор писав, що поставив собі за мету давати матеріал цілком зрозумілий дітям, йдучи від легшого до важчого, і цікавий за змістом. Вдало підібрані матеріали не лише вчили учнів читати, а й виступали важливим виховним засобом: формували любов до різної землі, моральні цінності.
У зверненні До вчителя даються поради щодо методики роботи з книгою, а також вміщені пояснення, які стосуються правильного читання суто українських літер. Якщо врахувати той факт, що іноді навчали дітей читати їхні батьки, які не мали спеціальної підготовки, то такі поради були для них особливо цінними.
Другою після букваря книгою для читання в початковій школі є читанка. У 1905-1914 роках були підготовлені такі підручники з читання: О.Г. Білоусенко (псевдонім О.Г. Лотоцького) Вінок: читанка (1905), Б.Д. Грінченко Рідне слово: українська читанка (1912) та ін. Усі вони були написані рідною мовою, багаті за змістом (включали матеріал про історію України, життя, побут, звичаї свого народу); містили твори класиків української поезії і прози, різноманітні зразки народної творчості.
Можна стверджувати, що характерними рисами підручників для початкової школи зазначеного періоду були: національна спрямованість, жанрова різноманітність, відповідність потребам та інтересам дітей даного віку, багатше методичне забезпечення.
У 20-х роках XX століття усвідомлення непридатності існуючих підручників призвело до заперечення деякими педагогами підручників узагалі. Почався пошук навчальних книг нового типу. Робочі книги, розсипні підручники, підручники-журнали мали, на думку вчених, повніше задовольняти потреби навчально-виховного процесу.
Значного поширення ідея дестабілізації підручника набула у другій половині 20-х років. Основним джерелом здобуття знань у той час вважалося оточуюче життя. Особлива увага акцентувалася на вивченні місцевого матеріалу. Тому педагоги прагнули створити в кожному регіоні свій підручник, незважаючи на те, що його якість та поліграфічне оформлення часто були низькими [30, 67].
В період відродження національної школи в Україні одним із головних завдань було створення навчальної літератури відповідного змісту. Саме у цей час було видано низку підручників з історії для початкової школи (авт. М.С. Грушевський, І.П. Крипякевич та ін.), з рідної мови.
Заслуговують на увагу підручники Я. Чепіги для початкової школи: читанка для першого року навчання Веселка (1921-1925); Веселка друга та третя читанки після букваря (1924, 1925); задачники для початкового навчання, рік другий і третій (1924-1925). які мали декілька перевидань. Читанки автор будував із залученням творів українських письменників та народної творчості; зміст задач був наближений до життя дитини, базувався на місцевому матеріалі.
Заслуговують на увагу праці видатного українського лінгвіста, педагога Івана Огієнка, присвячені проблемам створення підручників, особливо для початкової школи. Головною вимогою до навчальної книги з рідної мови, на думку вченого, є написання її українською літературною мовою, а нехтування нею сильно пошкодить нашій культурі [49, 46].
Переломним моментом в історії радянської школи стали 30-ті роки XX століття, зокрема постанова ЦК ВКП (б) Про підручники для початкової і середньої школи (1933), яка підкреслила роль навчальної книги в оволодінні учнями знаннями. Основною ідеєю постанови був перехід на стабільні підручники.
Починаючи із середини 30-х років, відбувається процес удосконалення підручників як основного засобу навчання. Навчальний матеріал у них розглядається як нормативний, обовязковий для запамятовування, а основними функціями книги виділяють функції самоосвіти та контролю.
Вперше обєктом наукового дослідження підручник став у 50-х роках. У цей час зявилися монографічні роботи, у яких розкривалися психологічні та педагогічні вимоги до підручників (Н.О. Менчинська, Є.Й. Перовський).
У 50-і роки підручник розглядався в основному як джерело інформації для вчителя, як засіб для повторення і закріплення знань, отриманих учнями на уроці, а також як посібник для домашньої навчальної роботи.
Удосконалення вже сприйнятих школярами знань ось у чому, на думку Є.И. Перовського, полягає його головна функція. У звязку з таким розумінням ролі підручника у навчальному процесі па перше місце були висунуті функції закріплення і контролю, що значною мірою зумовлювало зміст книги (він включав тоді переважно репродуктивні запитання).
Проблема підвищення теоретичного рівня навчального матеріалу, посилення його інформативності особливо гостро постала в кінці 60-х - у 70-х роках минулого століття [42, 50-54].
Із середини 80-х років у звязку із проведенням експерименту з навчання дітей 6-річного віку і паралельним існуванням три- і чотирирічної школи в Україні починається створення нових оригінальних підручників з математики, української мови, ознайомлення з навколишнім, природознавства, образотворчого мистецтва, російської мови. Поряд з новими підручниками в серії Бібліотека вчителя початкових класів випускалися поурочні розробки з кожного предмета, дидактичні матері