Теорія неореалізму у міжнародних відносинах
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
µзаперечною пріоритетність глобального рівня політичного аналізу. Спектр досліджуваних змін обмежується рамками даного рівня, що знаходить висвітлення в настільки ж обмеженій сукупності концептуального інструментарію даних теорій, лімітованого вибором між концепціями однополярності (Unipolarity) або багатополярності (Multipolarity).
Для неореалізму характерна операціоналізація концепції безпеки в межах двох рівнів - системному і державному, але таким чином, що системний рівень є визначальним для всіх розроблювальних у рамках даного теоретичного напрямку дефініцій.
Неореалістичний фокус на проблемі переходу від біполярного до однополярного світу й дослідженні відповідних ефектів зміни співвідношення сил у світовій політиці характерний для досліджень Кеннета Уолца ( Walt K . N .), Стивена Уолта ( Walt S . M .), Берта Тансена ( Hansen B.) і ряду інших прихильників цього підходу. Цілком очевидно, що неореалістичні концептуальні акценти відрізняються статичністю й характерні як для робіт кінця 70-х років XX століття, так і досліджень початку XXI століття [14, C. 30].
Ризики безпеки, повязані з викликами міжнародного тероризму, трактуються з позицій неореалістичного підходу як наслідок однополярності світового порядку. Неореалістичні теорії безпеки містять принципове положення про США як головної мети міжнародного тероризму, з одного боку, і особливої відповідальності даної наддержави в реалізації відповідних дій, спрямованих проти поширення міжнародного тероризму, з іншої сторони.
Відповідно до даного положення терористичні акції інтерпретуються як один з наслідків однополярності сучасного світу. Таким наслідком є насамперед фрустрація (катастрофа надій) у країнах, що становлять периферію глобального світу, яка виникає у звязку з посиленням влади, присутності й впливу США на світовій арені й порушенням балансу сил. Відповідні контртеррористичні дії трактуються як приклад реального функціонування однополярної структури світоустрою, яка реалізує себе, зокрема, у формі очолюваної США антитерористичної коаліції.
Вихідними посилками неореалістичних досліджень безпеки початка XXI століття є ідеї:
- про відродження у звязку з погрозою міжнародного тероризму союзницьких відносин великих світових держав і зниженні напруженості у взаєминах США, з одного боку, і Росії, Китаю й інших країн, з іншої;
- про перспективу зниження впливу з боку світового співтовариства до проблеми прав людини;
- про посилення тенденції до підвищення рівня легитимізації дій, спрямованих проти міжнародного тероризму;
- про посилення ролі держави й національної політики по зміцненню національних границь і територій, а також заходів по забезпеченню національної безпеки, розширенні сфери компетенції держави в здійсненні контролю за різними видами діяльності;
- про можливі моделі поведінки США як єдиної наддержави, що визначає вектори світової політики в рамках власної стратегії керування ризиками безпеки [14, C. 32].
Три ключові проблеми є пріоритетними для сучасних неореалістичних досліджень безпеки міжнародних відносин і ризиків, повязаних з міжнародним тероризмом:
- проблема поширення зброї масового знищення (Weapons of Mass Distruction = WMDs ) і погрози його застосування транснаціональними терористичними організаціями;
- проблема зростання ризиків застосування збройних сил і військових методів рішення проблеми забезпечення безпеки від будь-якого виду погроз, включаючи погрозу міжнародного тероризму;
- проблема конфлікту цивілізацій, лінії якого визначаються основними паттернами диференціації культур, насамперед, розходженнями західної й ісламської цивілізацій.
Висновки
Неореалізм, як напрямок у теорії міжнародних відносин, сформувався наприкінці 1970-х р., як обновлена версія реалізму, який після цього почали називати класичним. Виникнення школи неореалізму в міжнародних відносинах повязують із публікацією книжки К. Уолца Теорія міжнародної політики, перше видання якої побачив світ у 1979 року. Обстоюючи основні тези політичного реалізму (природний стан міжнародних відносин, раціональність у діях основних акторів, національний інтерес як її основного мотиву, прагнення володіння силою), її автор у той час піддає своїх попередників критиці за провал спроб створенні теорії міжнародної політики, як автономної дисципліни.
Відповідно до ідей неореалізму, структурні властивості міжнародної системи фактично не залежать від якихось зусиль малих та середніх держав, будучи результатом взаємодій між великими державами. Це означає, що саме їм і властивий природний стан міжнародних відносин.
Взаємодію держав неореалісти розглядають з урахуванням впливу міжнародної структури. Крім конфліктності, неореалізм вивчає й умови співробітництва. При цьому відзначається, що кожна держава все-таки прагне збільшити свою відносну вигоду й враховує можливість обману з боку партнера. Альтернативою політиці з позиції сили вважається політика забезпечення безпеки. Пропонується трохи інше розуміння ролі сили. Якщо класичний реалізм бачить абсолютне благо в її постійному нарощуванні, то неореалізм говорить про достатній рівень сили, який необхідний для виживання держави й захисту національних інтересів. Як надлишок, так і недолік сили однаково чреватий втягуванням у небажаний військовий конфлікт.
Незважаючи на триваючу критику, неореалізм зберігає позиції провідного теоретичного напрямку. Він до?/p>