Теорія неореалізму у міжнародних відносинах
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
? без цього політичну владу очікує крах.
Таким чином, не просто влада, а влада плюс внутрішній добробут стають основним мотивом міжнародної політики периферійної держави. Загалом, це відповідає ідеї Уолца про поєднання системного аналізу міжнародної політики з теорією зовнішньої політики держави, але пріоритети перевернені. Крім того, Уолц не вважав за можливе поєднувати ці дві теорії в одну.
До відмітних рис периферійного реалізму варто віднести інше тлумачення анархії. Прихильники цього напрямку пропонують розглядати анархію як плід реальних обставин, знімаючи, до речі, досить незручну для неореалізму проблему сполучення протиріччя інтересів і можливості співробітництва. У міжнародних відносинах анархія існує поряд з ієрархією, причому порядку в реальному світі більше, ніж анархії. Відповідно до цій переверненій логіці відкидається й теза про відносну незалежність зовнішньополітичної сфери. Можна помітити, що й периферійний, і молодший реалізм ідуть по шляху подолання антиісторизму структурного реалізму Уолца. Але в цілому, ані вони, ані інші різновиди неореалізму не дають ясної відповіді на питання, що лежить у основі міжнародної політики країн третього світу, крім вказівок на хаос і непередбачуваність.
Отже, незважаючи на розмаїтість підходів, що демонструють представники загальних і приватних теорій, неореалістів поєднують положення, які утворюють стрижень даної парадигми, а саме:
- системне уявлення про міжнародну політику;
- визнання держави найважливішим актором;
- анархічний характер і конфліктність міжнародної системи;
- концепція балансу сил.
Своєрідність основних напрямків неореалізму (теорії циклів, теорії гегемоністської стабільності, історико-системного аналізу, нелінійного аналізу політики) полягає в тому, що вони по-своєму прагнуть перебороти антиісторизм Уолца, відірваність внутрішньополітичних факторів від зовнішньополітичних, а також пропонують інше трактування умов міжнародної стабільності. У роботах представників цих напрямків приділяється більше уваги звязку між політикою й економічним розвитком у міжнародному й національному масштабах, що свідчить про певну еволюцію убік парадигми глобалізму. У дусі неолібералізма політика співробітництва всі частіше трактується не як виключення із правил, а як частина дихотомії співробітництво - забезпечення безпеки. Описуючи еволюцію неореалізму, можна відзначити тенденцію до синтезу, що простежується як по шляху розвитку міждисциплінарної методології, так і по шляху адаптації концепцій інших парадигм. Приватні теорії демонструють аналогічні тенденції.
2.6 Міжнародний конфлікт у теорії неореалізму
У всій сукупності глобальних процесів, що чинять вплив на сучасну світову політику, саме глобалізація безпеки (Globalization of Security ) розглядається в теорії міжнародних відносин як сполучена найбільш тісно з ризиками, повязаними з викликами міжнародного тероризму й радикального фундаменталізму.
Неореалізм відрізняє державно-центричний підхід і пріоритетність тези про поляризацію впливу наддержав у системі міжнародних відносин, а саме ідеї про біполярності, однополярності, багатополярності й інших комбінацій полярності пристрою світової системи.
Предметом досліджень, проведених у рамках теорій неореалізму, є проблеми розподілу економічного впливу в системі міжнародних відносин як, детермінуючого фактора, глобальної політичної структури, що визначає у свою чергу, і структуру безпеки.
Основний акцент у неореалізмі робиться на конфлікті й конкуренції, коли країни співпрацюють і одержують якийсь загальний прибуток, вони задаються питанням, як його розділити. При цьому вони вирішують хто саме одержить більше. Визначним є положення, відповідно до якого вирішальне значення в сучасних міжнародних відносин чинить глобальний рівень системи міжнародних відносин, тобто сама міжнародна структура. Вона й задає розподіл можливостей (у першу чергу військових) серед держав.
Для розуміння міжнародного конфлікту важливе формулювання трьох основних принципів структури міжнародних відносин за К. Уолцем:
- Держави в міжнародних відносинах керуються мотивом виживання - вони можуть мати безліч розходжень у цілях. Основою для досягнення є виживання.
- Учасники міжнародних відносин тільки держави, недержавні учасники тільки тоді будуть відігравати вирішальну роль у системі міжнародних відносин, коли зможуть наздогнати й перегнати наддержави по наявності повноважень і владних можливостей. Держави підпадають під вплив і примус системи міжнародних відносин, але вони наділені правом вирішувати, як будуть діяти в цих умовах.
- Держави не однорідні, а мають різні можливості або потенціал. Вони намагаються збільшити його, що може привести, і приводить, до зміни структури міжнародних відносин [14, C. 28-29].
Логіка неореалістичних теорій безпеки заснована на такому розумінні структури міжнародної безпеки, за яким допускається правомірність ідеї про зміну в умовах глобалізації в період після закінчення холодної війни структури співвідношення влади на глобальному рівні. У рамках логіки теорій неореалізму, відповідно, обґрунтовується положення про кінець біполярності, а метою проведених досліджень є ідентифікація природи, суті змін, які відбуваються, для виявлення їхнього впливу на рівень безпеки світоустрою.
Для неореалізму залишається н?/p>