Теорія неореалізму у міжнародних відносинах
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
едставляється однобічним. Крім того, не тільки розподіл сили, але й наміри держав, які проявляються у військовій політиці, значно впливають на їхню стратегію [13, C. 53].
Залежно від того, чи вважається баланс сил як і раніше серцевиною теорії міжнародної політики чи ні, неореалістів умовно ділять на прихильників вузького (specific) реалізму (до них відносять найбільш послідовних прихильників Уолца й класичних реалістів, починаючи з Моргентау) і широкого (generalist) реалізму. Представники останнього вважають, що баланс сил перестав бути визначальним законом теорії міжнародної політики, тому не тільки розподіл сил, але й інші фактори мають значення. Наприклад, держави для захисту спільних інтересів активно створюють супранаціональні інститути, які також впливають на політику. Отже, балансування не обовязково є найбільш регулярною або кращою політикою [13, C. 53]. Широкі реалісти досить близькі до позицій неоліберальних інституціоналістів.
Виділяють також прихильників балансу сил і балансу інтересів. Тут розходження засноване на тому, що вважається головним фактором міжнародної політики. Перші підкреслюють важливість виду полярності як показника розподілу сили й зневажають впливом малих держав. Другі звертаються до характеру й спрямованості зовнішніх погроз державі й прояву агресивних намірів політичних опонентів, а також до мотивів поведінки малих держав. Демонстрація великими державами неагресивності політичного курсу створює умови для співробітництва.
Прихильники відносного росту значимості економічних інтересів держави й включення економічного й технологічного аспекту в сферу безпеки в якості головних, які витісняють властиво військову складову, називають свою концепцію меркантилістичного (merchantile) реалізму [13, C. 54].
Під впливом конструктивізму деякі дослідники говорять про реалізм ідентичності (identity realism), повязуючи утворення анархічної міжнародної системи як змагального середовища з тим, що кожна держава має свою власну ідентичність. Міжнародна система розглядається крізь призму соціології й психології поведінки малої групи. Поняття ідентичності в остаточному підсумку витісняє національні інтереси й безпека, що представляється досить спірним моментом. Природа конфліктності вбачається прихильниками цього напрямку в тому, наскільки інтенсивно відбувається процес зміни ідентичності держав. При цьому міра для швидкості зміни ідентичності не пропонується. Автори концепції опираються на непрямі показники, одержувані на основі аналізу політичної термінології й мови. Наприклад, у відношенні сучасного Китаю це ступінь витиснення марксистської термінології націоналістською; мовні прояви нетерпимості до маргінальних груп. Держави із близькою ідентичністю співіснують більш мирно, навіть якщо сила між ними розподілена нерівномірно. Таким чином, розподіл сили разом з ідентичністю визначають характер міжнародної системи [13, C. 55].
Еволюція неореалізму повязана також зі зростаючим інтересом до країн третього світу, який диктується тим, що країни, які розвиваються, здатні швидко перейти в стан нестабільності й повного хаосу. У політичних теоріях малим країнам традиційно приділялася мінімальна увага. Сьогодні висувається ідея створення молодшого (subaltern) реалізму [13, C. 55], який повинен у рамках структурного реалізму врахувати специфіку держав, які розвиваються, їхню роль у міжнародній політиці. У цьому випадку багато фундаментальних понять вимагають уточнення, тому що часом перетворюються в парадокси. З погляду малих держав, анархія міжнародної структури обертається ієрархією, яка регулюється великими державами; ієрархія зовнішнього світу найчастіше виступає регулятором внутрішньої політики; принцип раціонального вибору, заснований на стереотипах західного світу, виявляється неспроможним; держави не мають ознак, на які опирається неореалізм (розвинені ефективні інститути влади, визнані границі, монополія на насильство). Категорія сили не має настільки великого значення, тому що ці держави занадто слабкі в порівнянні із країнами Заходу. Зміни в їхній політиці більше залежать від ідей, ніж від розподілу сили.
Дихотомія війна й мир для ідеології країн третього світу не так актуальна, оскільки вони увесь час перебувають у стані боротьби зі своїм оточенням і з великими державами.
Ще один варіант теорії, так званий периферійний реалізм, пропонує інший спосіб адаптації структурного реалізму до проблематики третього світу. Основна проблема теорії Уолца бачиться в недоробці рівня аналізу, що відповідає державі. У цьому звязку пропонується розрізняти великі держави, які самі живуть в умовах анархії, але встановлюють ієрархію для інших, і периферійні держави. Серед них, у свою чергу, перебувають більшість покірних держав й заколотники, які прагнуть жити за правилами анархії, подібно великим державам. Через недостачу ресурсів заколотники змушені жертвувати інтересами своїх громадян.
Системно-структурний аналіз не дозволяє пояснити поведінку периферійних держав, тому що на них впливають більшою мірою не загальні, а специфічні умови. Нова ідея полягає в тому, щоб доповнити структурний реалізм аналізом зовнішніх і внутрішніх факторів,які впливають на політику конкретної держави. Визначальна роль приділяється рівню держави, а не структурі. У главу кута зовнішньої політики ставляться інтереси національної економіки, тому щ?/p>