Теорія неореалізму у міжнародних відносинах
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?ї стабільності, теорія циклів й еволюційний підхід, який формується на його основі. У свою чергу, структурний реалізм зазнає ґрунтовної критики за антиісторизм і дедуктивність. які, з одного боку, досить критично ставляться до претензій неореалізму на знання універсальних законів і значимість загальної теорії, а з іншого боку - цілком співзвучні йому по багатьом положенням.
Таким чином, історико-системний напрямок, яскравим представником якого є П. Кеннеді, розвивається на стику історії й теорії міжнародних відносин. Книга історика Пола Кеннеді Розквіт і занепад великих держав являє собою яскравий приклад міждисциплінарного дослідження, що зєднує концепцію циклічного розвитку міжнародної системи з історичним аналізом. Книгу Кеннеді не можна беззастережно відносити до неореалізму, про що попереджає й сам автор, але той факт, що історики відгукнулися про неї в основному критично, а неореалісти схильні вважати Кеннеді своїм колегою по цеху й навіть власником власної теорії, говорить сам за себе. Явних формулювань його теорія не одержала, але неореалісти бачать її в наступному вигляді:
- Значні зміни міжнародної системи повязані з розвитком економіки й технологій. У свою чергу, вони приводять до змін у соціальних структурах, політичних системах, військовій силі й ієрархії відносин у міжнародній системі.
- Темпи змін у регіонах і державах нерівномірні. На це впливають коливання в кількості й швидкості впровадження винаходів і технологій, особливості клімату й географії, війни.
- Військова міць держави визначається інфраструктурою виробництва, технологіями й фінансовою системою. Нерівномірність економічного розвитку зменшує військову силу й погіршує стратегічні позиції держави. Війни між великими державами повязані з їхнім піднесенням і наступним занепадом. Виграє той, хто здатний мобілізувати на військові потреби більше матеріальних ресурсів. У результаті війн встановлюється новий поділ світу.
- Держава стає великою державою в особливих історичних обставинах, які дозволяють опанувати незвичайно великими силовими й економічними ресурсами. Із зникненням цих умов відбувається повернення до нормального розміру території й ієрархії відносин. Причому занепад може бути прискорений, якщо держава буде намагатися виконувати зобовязання, які перевершують її можливості [10, C. 233].
Позиціям істориків-партикуляристів, які особливо підкреслюють неповторність й індивідуальність у кожному епізоді розвитку історії, Кеннеді протиставив узагальнену картину міжнародних відносин як історію політики балансу сил між великими державами. Він стверджує, що міжнародна система піддається постійним змінам, але не тільки тим, що викликаються щоденними діями державних діячів і припливами й відливами політичних або військових подій, але також і тим, що походять від більш глибоких трансформацій у основах світової сили, які не відразу проявляються на поверхні.
Кеннеді робить умовиводи на основі історичних узагальнень. В основі його концепції лежить переконання, що існує причинний звязок між положенням, яке держава займає в міжнародній політиці, і загальним балансом економічного розвитку. Слідом за прихильниками гегемонізму й теорії довгих циклів Кеннеді повязує великі зміни міжнародної системи, включаючи глобальні війни, з економічними факторами. В основі процвітання - впровадження корисних інновацій в економіку й військову справу.
Аналогічно Гілпину Кеннеді виділяє доіндустріальний й індустріальний періоди розвитку міжнародної системи (піднесення Британії з 1815 р.). Черговий переділ світу завжди відповідав перерозподілу сили в системі.
Слід зазначити, що представники історико-системного підходу не схильні жорстко привязуватися до тієї або іншої парадигми теорії міжнародних відносин. Подібні роботи можуть виявитися близькі не тільки неореалізму, але також лібералізму. Частина дослідників іде по шляху синтезу різних концепцій і методів, намагаючись залишитися вище суперечок між різними парадигмами.
Синтез методів історії й неореалізму покликаний зберігати специфіку історичних узагальнень. Це проявляється в тому, що виведені тенденції носять обмежений у часі й просторі характер, не претендуючи на універсальність. Причинні звязки трактуються істориками менш категорично, як умови, які носять ймовірнісний характер. Границі між причинами й наслідками, залежними й незалежними змінними, не можуть бути задані жорстко в силу закону загального звязку речей і безперервного розвитку. Історики схильні бачити в політиці процес, у якому узагальнення невіддільні від комплексу подій; вони не є ізольованими ланцюжками причинно-наслідкових звязків. Саме це дозволяє враховувати, яким чином сам перебіг часу впливає на події. Перевага віддається ретроспективним висновкам, а не прогнозам. Модель минулого будується як реконструкція, а не аналог. Саме пояснення для історика означає головним чином простежування того, як процеси й події міняються в часі й просторі.
Концепція аналізу політики як нелінійної системи зявилася в результаті взаємного інтересу вчених-природників і гуманітаріїв. Значною мірою вона являє собою технократичну точку зору через прямий перенос у сферу вивчення політики понять, далеких гуманітарній науці [17, C. 227]. Нелінійний аналіз має особливу спрямованість: показати на імітаційній моделі, коли й при яких обставинах міжнародна система переб