Текстовий потенціал українських прийменників
Информация - Иностранные языки
Другие материалы по предмету Иностранные языки
ТЕКСТОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКИХ ПРИЙМЕННИКІВ
Вступ
Опис первинних непохідних прийменників шляхом встановлення типового/нетипового ситуативно мотивованого смислу можливий тільки за умови врахування регулярного/нерегулярного використання цих прийменників як релянтів, що репрезентують усталене розуміння найрізноманітніших звязків між предметами, ознаками, станами, діями. Первинною функцією непохідних прийменників є реалізація просторових відношень, які постають ґрунтом для реалізації темпоральної семантики. Похідними і такими, що накладаються на первинні, постають обєктні. Граничним виявом втрати просторової семантики як первинної виступає реалізація різноманітного плану абстрактних відношень типу причини, мети, умови, способу дії та ін.
Основна частина
Парадигматика первинних непохідних прийменників в сучасному її вияві характеризується наявністю опозицій тотожності (варіантності, синонімії), протиставлення (антонімії), омонімії та інших системних відношень (контамінації, імпліцитності). Аналіз смислових відношень, репрезентованих прийменниками, дозволяє спостерігати реалізацію смислу в різних ситуаціях, засвідчує, наскільки різноманітні ці відношення, наскільки непередбачувані можливості самих прийменників. Усе це підтверджує, що нині чинні класифікації смислів, що реалізуються за допомогою прийменників (чи прийменниково-іменникових конструкцій), вимагають свого доповнення й уточнення, суттєвого поглиблення з урахуванням нових семантичних функцій прийменників. Очевидно, за вихідну тезу встановлення типології витворюваних смислів повинна стати властивість граматичної форми і лексем різних мов позначати смислові відношення, пор.: адитив відмінково-категорійна форма в баскській мові, що вказує напрям руху. В українській мові це значення передається засобом аналітичної форми, тобто прийменниково-відмінкової форми (йти до лісу, линути на батьківщину). При аналізі семантики відношень максимально враховано особливості лексичного значення прийменників та семантичні ознаки слів, що складають ліво- і правобічну дистрибуції конструкції. В силу цього постає реальною така класифікація смислових відношень, що виражаються українськими первинними прийменниками.
1. Просторові відношення, ядерним компонентом яких постає позначення місцерозташування предмета, дії або позначення напряму руху. Вони найбільш досліджені в сучасному мовознавстві. Залежно від реалізовуваної семантики просторові відношення диференціюються на локативні й адитивні. Локативні відношення місця. Вони не вказують на спрямованість руху, тому їхньою основною семантичною ознакою постає статика руху. Адитивні орієнтовно-спрямовані відношення. Їхньою основною семантичною ознакою є динаміка руху.
- Локативні відношення диференціюються залежно від лексичного значення прийменника на: супересивні, які позначають знаходження предмета або дії над поверхнею іншого предмета, поблизу нього, тобто поза предметом: йти в лісі, переміщатися в просторі. Такі відношення слід відрізняти від текстотвірних, де прийменник разом з правобічним дистрибутом витворює детермінант: співати біля річки, будинок на околиці; іннесивні, що передають знаходження предмета або дію всередині іншого предмета: вогні в будинку, жити в Україні, загорнутися в рушник.
- Адитивні відношення у свою чергу поділяються на: ілативні позначають напрям руху всередину предмета, простору, явища: бігти до школи, політ у космос; дестинативні реалізують семантику напряму руху до чого-небудь, на що-небудь: підїхати до станції, сісти на диван; інхоативні позначають вихідний пункт руху: відійти від вікна, вийти з хати, бігти з лісу; фінітивні (фінальні) реалізують значення граничного пункту руху: дійти до хати, підїхати до міста.
2. Темпоральні (часові) відношення позначають різний перебіг руху в часі: заснути до ранку, разбудити на світанку, знати з дитинства.
3. Алативні (обєктні) відношення позначають обєкт дії: звернути увагу на обставини; подивитися на подругу.
4. Аблативні відношення реалізують семантику відокремлення, виокремлення чого-небудь: розмова виходила за межі усталених і прийнятих норм, поведінка учнів вийшла за межі дозволеного.
5. Абесивні відношення позначають відсутність чого-небудь або кого-небудь: жити без натхнення.
6. Мотиваційні відношення реалізують семантику зумовленості дії (їхня типологія значною мірою дублює різновиди детермінантів зумовленості), з-поміж яких є типовими: каузальні позначають зумовленість дії причиною, певним мотивом: сміятися від задоволення, втомитися від праці, заснути з дороги; цільові реалізують семантику зумовленості дії прагненням до певної мети: приїхати на навчання, робити для задоволення; конюнктивні позначають умову, за якої здійснюється дія: помру без тебе, засну при тобі, працюватиму при світлі.
7. Модальні (модусні) відношення позначають стан предмета або особи: жити з надією; працювати з надією.
8. Деліберативні відношення окреслюють семантику обєкта почуттів або думки: мріяти про щастя, говорити про кохання.
9. Квантитативні (кількісні) відношення: череда в тридцять корів, будинок у пять поверхів.
10. Транслативні (за В.В.Виноградовим, т?/p>