Текстовий потенціал українських прийменників
Информация - Иностранные языки
Другие материалы по предмету Иностранные языки
?ансгресивні) позначають перехід предмета з одного стану в інший: перетворитися в туман, трансформувати в срібло.
11. Посесивні відношення виражають належність одного предмета іншому: при ній завжди є охорона, при будинку сад.
12. Медіативні (за В.В.Виноградовим, інструментальні, знаряддєві) відношення позначають засіб дії: грати на гітарі, дути в кларнета.
13. Еквативні відношення позначають відповідність дії чому-небудь: назвати на імя, перейменувати на інше.
14. Компаративні відношення, або відношення порівняння, які позначають більшу або меншу міру вияву ознаки: величиною з квасолину, ємністю у шість літрів, обсягом у двадцять сторінок.
15. Генетивні відношення окреслюють походження дії, що визначає джерело, склад, походження чого-небудь: дізнатися від колеги, родом із села.
16. Лімітативні відношення позначають обмеження дії або характеризують предмет з одного боку: брат за матірю, добрий за ставленням до батьків, хімічний за спеціалізацією.
17. Дистрибутивні (розділові, розподільні) відношення окреслюють семантику щодо кожного предмета: пити по дві склянки щодень, дати по одній копійці, зібрати по три зошити.
18. Відношення псевдохарактеристики позначають дію, яка здійснюється іншим предметом або особою, ніж того сподівалися: вважали за старшого, прийняли за сина.
19. Комітативні відношення окреслюють сумісність дії: прийшли мати з сином, батько з колегою завітали.
Просторові і часові відношення є первинними: спочатку просторові, згодом на їхній основі розвинулися темпоральні. І тільки потім вирізнилися обєктні відношення, в яких ще відчувається взаємозвязок з прямими значеннями, й абстрактні які майже не мотивуються зовнішньою формою прийменників.
Аналіз семантичних властивостей прийменників дозволяє репрезентувати категорійну цілісність цього класу як окремого обєкта дослідження на ґрунті типології смислових відношень. Семантична характеристика прийменників може постати найповнішою при врахуванні єдності спільних і часткових значень. Під першими мається на увазі здатність прийменників виражати певне смислове відношення, а під частковим значенням власне лексичне значення прийменників, які дозволяють останнім конкретизувати висловлення або повністю змінювати його смисл, наприклад: покласти книжку на стіл покласти книжку під стіл покласти книжку у стіл покласти книжку за стіл. Принцип єдності спільних і часткових значень реалізується в когнітивних дослідженнях, коли семантична структура службового слова інтерпретується як схема-образ, що являє собою інваріантне значення слова. Модифікації ж значення співвідносяться з відповідними контекстами його вжитку (за В.Ю.Апресян, Г.Є.Крейдлін). Такий підхід уможливлює визначення парадигматичних звязків прийменників у такій закономірності: а) в межах одного смислового відношення в певного прийменника виявляється його пряме і переносне значення (бути на городі бути на уроці); б) опис значень різних прийменників у межах одного смислового відношення дозволяє встановити їхні синонімічні звязки. Синонімічні прийменники виражають спільне смислове значення, вони постають близькими за власним лексичним значенням, тобто функціонують у близьких контекстних умовах: дитина залишилася в матері дитина залишилася при матері дитина залишилася з матірю; в) при абстрагуванні первинного значення прийменника на рівні різних смислових відношень спостерігається явище омонімії.
На сьогодні мало вивченими постають можливості українських первинних непохідних прийменників щодо створення художнього і публіцистичного дискурсів. Дослідниками виявлено, що функціональні стилі різняться не закріпленістю мовних засобів за кожним стилем, а особливостями і частотністю їхнього вжитку в тому чи іншому функціональному стилі. Саме в цьому виявляється мовленнєва системність стилів, оскільки мовна одиниця в контексті кожного мовленнєвого різновиду функціонує по-своєму, в ній активізується певний її семантико-функціональний аспект, зумовлений екстралінгвістичною основою певного стилю мовлення (за М.М.Кожиною).
Мову засобів масової інформації здебільшого зараховують до публіцистичного стилю. Це положення постає похідним того, що основні специфічні риси публіцистичного стилю тісно повязані з основними функціями мови засобів масової інформації: 1) інформативною, 2) впливовою (агітаційно-пропагандистською), 3) популяризаторською, 4) соціально регулятивною. Однією із найяскравіших особливостей сучасних засобів масової інформації стало раціональне пізнання дійсності й освоєння дійсності в емоційно-почуттєвому вимірі. Спостереження за функціонуванням аналітичних (прийменниково-відмінкових) форм засвідчують, що обидві тенденції знаходять свій вияв у мові засобів масової інформації і добір тих чи тих мовних засобів у реалізації цих тенденцій багато в чому залежить від типу видання, його ідеології, жанру журналістського тексту.
Сучасні засоби масової інформації, сферою пізнання яких постає суспільна дійсність: політика, культура, економіка та інші сфери людської діяльності, можна диференціювати на дві групи: модерн і ретро (О.Л.Факторович). Різниця в цих групах виявляється у змісті матеріалу, його висвітленні, в самому дизайні матеріалу. При цьому найсуттєвіші відмінності містяться в мовних засобах, ресурсі актуалізованих і/або напівактуалізованих одиниць, граничним виявом чого постає псевдоактуалізація.
Спост?/p>